Выбрать главу

Деякі організації підтверджують, що правило про мудаків — це основа їхньої корпоративної культури. В огляді на веб-сайті http://www.emplawyernet.com повідомлялося, що «Макдермотт Віл і Еморі», міжнародна юридична фірма зі штаб-квартирою в Чикаґо, має освячене десятиліттями правило «мудакам тут не місце», яке встановлює, що «не дозволяється кричати на секретаря або один на одного». Спеціалісти зі зв’язків з громадськістю компанії «Макдермотт» у розмові зі мною наголошували, що це радше неписане, ніж офіційне правило, щоправда визнавали, що партнери фірми протягом багатьох років схвалювали дотримання цього правила. Або розгляньмо «Саксес факторс», фірму зі штаб-квартирою в Сан-Матео, штат Каліфорнія, що розробляє програмне забезпечення для управління людськими ресурсами. Її генеральний директор Ларс Далґаард сказав мені, що основною цінністю компанії є «повага до особистості, але не до мудаків. Природно мати одного такого в організації, однак важливо не бути цим одним». Він додав, що це правило має «недвозначне тлумачення, і всі співробітники підписують контракт, який зобов’язує їх не бути такими», оскільки «мудаки знижують продуктивність».

Подібним чином ставилися до мерзотників й у канадській компанії «Еппл бокс продакшнс», яка згодом розпалася. Однак упродовж дванадцяти років, коли вона випускала один за одним успішні телевізійні рекламні ролики, це правило було основним принципом її роботи. Виконавчий продюсер «Еплл бокс» Дж. Дж. Лайонс розповідав галузевим журналам, що «всередині компанії і в роботі з зовнішніми партнерами нам подобається оточувати себе приємними людьми». Також він додав: «У нас існує внутрішнє правило, щось на зразок девізу “мудакам тут не місце”. Якщо режисер або продюсер — мудак, ми не працюватимемо з ним». Коли ж у Лайонса поцікавилися причиною такої думки, він відповів: «Життя занадто коротке». Я лише додам: «Амінь». Будь-які коментарі зайві.

Багато організацій формулюють це правило більш ввічливо. У компанії «Плант і Моран», яка 2006 року посіла дванадцяте місце у рейтингу «100 найкращих компаній-роботодавців» журналу «Форчун», зазначають: «Мета нашої бухгалтерської фірми — робочий колектив, вільний від негідників. Тож ми заохочуємо персонал жити за цим золотим правилом». Річ Річчі, головний операційний директор «Барклайс капітал», сказав журналу «Бізнесвік», що особливо у виборі керівників вони дотримуються «правила не наймати і не терпіти жодного негідника». «Бізнесвік» прокоментував це так: «Розумникам, які своєю неприйнятною поведінкою налаштовують колег проти себе, наказують змінитися або залишити компанію». І в «Ксилінкс», фірмі, яка випускає напівпровідникові прилади, існує правило, що «співробітники мають поважати і підтримувати один одного, навіть якщо дехто з колег не викликає симпатії».

Або візьмімо до прикладу «Менс верхаус», найуспішнішу компанію з продажу чоловічих костюмів у Сполучених Штатах: вони сповідують вражаючу і найдосконалішу філософію, яку я будь-коли бачив. Розгляньмо деякі з принципів компанії: «Кожна людина заслуговує на справедливе ставлення. Якщо проблема в лідерах команд, ми цікавимося думкою підлеглих цих лідерів, щоб донести до них інформацію або передати її вище по вертикалі управління, без загрози відплати за відвертість»; «вигляд магазину і знання продукції, безумовно, важливі, але комфорт і задоволення клієнта під час покупок залежить від дечого іншого: персонал нашого магазину має почуватись емоційно наснаженим і непідробно щирим під час спілкування з потенційними покупцями». І ось найбільш відповідний правилу «мудакам тут не місце» принцип: «Ми одразу ж реагуємо, якщо будь-який співробітник принижує іншого, незалежно від посади. Таким чином ми демонструємо, що цінуємо всіх наших працівників».

Однак якими чудовими не були б ці принципи, одне лише розміщення їх на стіні чи веб-сайті або обговорення — марні дії самі по собі. Адже якщо правила регулярно порушуються, а заходів для впровадження їх у життя не вживають, ці порожні слова гірше, ніж даремні. Разом із Джеффом Пфеффером я вивчив такий досвід про порожні балачки під час написання книжки «Прірва між знанням і ділом» про те, чому керівники і компанії іноді кажуть розумні речі, утім не можуть їх втілити, і як подолати цю доволі поширену недугу. Таку перешкоду для реальних дій ми називаємо «пасткою мудрих розмов». Так група наших студентів на прикладі відомої фірми, що займається цінними паперами, дослідила три принципи її роботи, які постійно обговорювалися й публічно декларувалися топ-менеджментом: повага до особистості, командна робота і добросовісність.