Ван Маанен також зазначив, що коли громадяни ставали розгніваними або дошкульними, полісмени вважали, що вони заслуговують на звання мудака, тож навсібіч роздавали покарання — від штрафних квитанцій за порушення правил дорожнього руху до грубої поведінки та навіть (хоча це й незаконно) часткового застосування фізичної сили. «Кримінальні історії», які розповіли полісмени, дозволяють зрозуміти, як громадянин може отримати тавро мудака:
Полісмен водієві, зупиненому за перевищення швидкості: Водійські права, будь ласка?
Водій: Чому, чорт забирай, ви чіпляєтеся до мене?! Ідіть шукаєте справжніх злочинців!
Полісмен: Тому що ви — мудак, ось чому. Але я не знав про це, поки ви не відкрили рота.
«Голдс джим», авіакомпанії «Південно-західні авіалінії» і «ДжетБлу» та поліційні відділки — усі вони працюють з дуже різною клієнтурою, та наше правило корисне для всіх тих видів організацій, прикладом яких вони є, оскільки це правило допомагає їхнім співробітникам стримувати поширення образ і наруги або, у випадку поліції, може принаймні дати їм змогу зупинити буяння найгірших її проявів на вулицях.
Відмінності в статусі й владі: причина багатьох бід
У багатьох організаціях керівникам не лише платять більше, ніж іншим співробітникам, вони також насолоджуються постійною повагою і нестримним підлабузництвом. Величезна кількість досліджень і сотні наукових робіт доводять, що люди після свого призначення на владні посади починають більше говорити, приймати те, що необхідно лише їм, ігнорувати те, що кажуть або хочуть інші, не звертати уваги на те, як менш впливові люди реагують на їхню поведінку, діяти більш грубо й узагалі сприймати будь-які ситуації чи людей як засоби для досягнення власних цілей. Окрім того, перебування на владних посадах спонукає їх не помічати того факту, що вони поводяться як негідники.
Дебора Ґрюнфельд, моя колега зі Стенфорду, багато років вивчала і класифікувала наслідки призначення людей на посади, де вони можуть мати владу над підлеглими. Думка про те, що влада розбещує людей і примушує їх діяти так, ніби правила існують не для них, а лише «для маленьких людей», була надзвичайно поширена. Проте Ґрюнфельд підсумовує, як навіть мізерні та банальні переваги владних повноважень можуть украй швидко змінити спосіб мислення й учинки людей, до того ж, переважно на гірше. Так, в одному експерименті студентські групи з трьох осіб обговорювали довгий список спірних соціальних питань (як-от аборти та забруднення довкілля тощо). Один із членів групи (обраний довільно) обіймав високу керівну посаду та міг оцінювати рекомендації, надані двома іншими членами. За півгодини експериментатор приносив тарілку з п’ятьма булочками. «Впливовіші» студенти частіше схилялися до того, щоб узяти другу булочку, пережовували її з відкритим ротом, впускаючи крихти на свої обличчя і столи.
Цей нехитрий експеримент насторожує мене, оскільки показує, що навіть мізерна перевага у владі мотивує звичайних людей хапати ласощі для себе і діяти по-свинськи. Лишень замисліться про можливості, що дарує висока посада, на якій за будь-яких обставин щороку ви день у день отримуєте левову частку ласих шматків (не лише більшу оплату, а й кращі апартаменти у фешенебельних готелях, харчування в найкращих ресторанах, подорожі бізнес-класом у той час, як ваші підлеглі летять в економ тощо), і лише деякі люди сумніваються в тому, чи заслуговуєте ви на всі ці привілеї. Та якщо вони навіть і скаржаться, ви «захищені» заступниками чи помічниками, які швидко переконають вас, що ці невдячні скиглії просто не відають, про що говорять.