Однак є способи приборкати свою зневагу. Перший крок — розглядати поведінку мудака як інфекційну хворобу. Після того, як ви дали волю зарозумілості, гніву й погорді або хтось інший скерував їх на вас, ці емоції поширюються, як лісова пожежа. У праці «Емоційне зараження» дослідниця Елейн Гетфілд разом із колегами робить такий висновок: «У розмові люди схильні автоматично й безперервно імітувати й синхронізувати свої рухи з мімікою, голосами, позами, жестами й оперантною поведінкою співрозмовників». Якщо ви виявляєте неповагу, інші люди (навіть спостерігачі, а не лише ваші співрозмовники) реагують вам у відповідь майже так само, що може перетворити і вас, і кожного довкола вас на підлого монстра.
Результати експериментів Лі Томпсона та Кемерона Андерсона свідчать про те, що навіть коли співчутливі люди приєднуються до групи з лідером, який є «високоактивним, агресивним, недоброзичливим, тобто класичним типом хамули», вони «тимчасово перетворюються на копії альфа-самців».
Докази того, що злостивість є інфекційним захворюванням, яке можна підхопити від вашого боса, не обмежуються лабораторними дослідженнями. Доктор Мішель Даффі спостерігала вибірку зі 177 працівників лікарень, щоб дослідити наслідки впливу «морально непослідовних» босів, які були нечутливі до інших і потурали глузуванням, образливим випадам і непривітності у ставленні до колег. Даффі виявила, що за шість місяців люди, які працювали на недоброзичливого боса, бувало, також ставали нечемами.
Як Даффі повідомила газеті «Нью-Йорк таймс» «ця моральна непослідовність поширюється, як бацили». Дослідження зараження також свідчать, що коли люди «підхоплюють» від інших неприємні прояви образи, на зразок насупленості або лютих поглядів, це змушує їх почуватися більш роздратованими та злішими, навіть якщо вони не усвідомлюють або заперечують, що саме це з ними відбувається. До прикладу, перебування серед людей із ворожими поглядами змушує вас також відчувати ворожість. «Мудрець, що спілкується з лиходієм, стає ідіотом», — саме цим арабським прислів’ям Гетфілд і її колеги підсумували дослідження емоційного зараження.
Зграя мудаків, як «вакуум ввічливості», висмоктує тепло і людяність з усіх, хто належить до їхнього кола спілкування, перетворюючи ці почуття на непривітність і байдужість. Небезпеки такого вакууму відображаються в мудрій пораді, яку я почув від покійного Білла Лейзера, успішного керівника, що останні 20 років своєї кар’єри викладав у Стенфорді бізнес і підприємництво. Білл казав, що коли ви отримуєте пропозицію роботи або приєднуєтеся до команди, уважно подивіться на людей, з якими працюватимете, а не тільки на те, успішні вони чи ні. Він застерігав, що в разі, коли ваші майбутні колеги егоїстичні, злостиві, упереджені, аморальні або перевтомлені і фізично нездорові, існує мало шансів, що ви перетворите їх на кращих людей, а також зможете трансформувати крихітну компанію в організацію зі сприятливою робочою атмосферою. Якщо ви приєднаєтеся до колективу, який складається з негідників, то матимете великі шанси також підхопити цю хворобу.
На жаль, і мені довелося засвоїти такий урок опісля приєднання до колективу на чолі з відомим гуру менеджменту. То було саме в розпал буму інтернет-компаній у Кремнієвій долині, коли зарозумілість, егоїзм і неафішоване переконання, що той, хто нездатний збагатитися на цій хвилі успіху, ймовірно, не відзначається особливим інтелектом, поширювалося усім регіоном. Наша маленька група щонеділі кілька тижнів поспіль проводила наради для обговорення запуску веб-сайту, присвяченого бізнес-стратегіям. У цих нарадах зазвичай брали участь 7–8 осіб, але поганою поведінкою відзначалися лише четверо з нас — гуру, два інші експерти з менеджменту та я. Кожен із нас чотирьох змагався за те, щоб захопити позицію альфа-самця. Лише ми вчотирьох вели майже всі обговорення. Молодші чоловіки та жінки нечасто висловлювалися на нарадах, а коли й намагалися це робити, ми ігнорували або переривали їх і поверталися до нашої жалюгідної гри в протиборство за статус.