Застереження: вважати співробітників суперниками й ворогами — небезпечна гра
Із попереднього розділу ми вже знаємо, що коли статусні відмінності між людьми (і бабуїнами) на вершині, посередині та в основі ієрархічної піраміди чітко окреслені та перебільшені, це виявляє найгірші якості кожної з ланок. Альфа-самці і самки перетворюються на егоїстичних і байдужих негідників і піддають своїх підлеглих насиллю; людей з нижньої частини піраміди витурюють з групи, вони страждають від психологічних травм, а також виконують роботу з продуктивністю, значно нижчою за їхні реальні можливості. Багато організацій загострюють ці проблеми, постійно розділяючи людей за рейтингами і рангами, вшановуючи лаврами нечисленних зірок і ставлячись до решти як до громадян другого і третього ґатунку. Внаслідок цього люди, яким належало би бути друзями, на жаль, стають ворогами, нещадними одне до одного мерзотниками, даючи волю своїй підступності, прагнучи видертися вгору кар’єрними сходами та зіштовхуючи своїх суперників донизу.
Утім вважати, що функціонування організації — це виняткова нещадна конкуренція, є небезпечною напівправдою. Це майже завжди суміш співпраці й конкуренції. Однак організації, які забороняють надмірну внутрішню конкуренцію, не лише цивілізованіші, а й працюють ліпше, незважаючи на те, що соціальні міфи декларують протилежне. І як на мене, якщо ви шукаєте нових можливостей і пов’язуєте почуття власної гідності з тим, щоб стати господарем становища та залишатися на вершині піраміди, то ви граєте в гру, в якій, цілком можливо, програєте. Малоймовірно, що ви станете топ-менеджером із продажів, найкращим бейсбольним гравцем чи генеральним директором, а якщо навіть і станете ними, то зрештою колись усе ж утратите свою корону. Перемога — це добре, якщо на шляху до неї ви можете допомагати іншим і поважати їх. Та якщо ви переступаєте через інших, деручись кар’єрними щаблями, і ставитеся до них як до невдах, діставшись вершини, то, на мою думку, ви знецінюєте свою людяність і підриваєте цілісність вашої команди або організації.
Соціальні психологи, що проводили дослідження з «фреймінгу», пропонують кілька трюків, які ви можете використовувати, щоб не стати негідником із надмірно високим духом суперництва, а також щоб дістати щеплення від «зараження мудаками». Умовні припущення і мова, яку ми використовуємо, — ті лінзи, крізь які ми бачимо світ, — можуть мати великий вплив на наше ставлення до інших. Навіть, здавалося б, невеликі відмінності в інтонації та стилі мовлення, які ми чуємо і використовуємо, можуть визначити, співпрацюємо ми чи конкуруємо. У «Джорнал оф експеріментал псайколоджі» і «Персоналіті енд соушл псайколоджі буллетін» учений зі Стенфорду Лі Росс і його колеги опублікували результати експериментів, у яких пари студентів грали в гру, де вони могли обирати співпрацю та ставлення до неї як до безпрограшної гри, коли виграє кожен учасник, або ж конкуренцію та ставлення до неї як до гри «я виграю, ти програєш».
Підґрунтям для ігор стала класична дилема ув’язненого.[7] Якщо обидва учасники були чесні і співпрацювали, їх обох винагороджували однаково добре. Якщо обоє конкурували, то отримували низькі бали. Якщо одна людина з пари конкурувала, а інша співпрацювала, то особа, яка конкурувала, вигравала з великим відривом, а та, котра співпрацювала, отримувала малу кількість балів. Люди, які не співпрацюють у ситуаціях дилеми ув’язненого, часто брешуть, кажучи своєму партнерові по грі, що збираються співпрацювати, та насправді грають проти нього, щоб захопити всі ласі шматочки виключно для себе. Приклади з ситуацією дилеми ув’язненого використовувались у тисячах експериментів і математичних моделюваннях, зокрема й у працях кількох лауреатів Нобелівської премії.
В експериментах Лі Росса єдиною відмінністю між двома іграми було те, що половині гравців сказали, що це «Гра спільноти» (формуючи в уяві образи спільної долі та співпраці), а іншій половині — що це гра «Волл-стрит» (формуючи в уяві образи світу жорсткої конкуренції). Учасники, які грали в «Гру спільноти», були значно більше схильні до співробітництва та щирості у своїх намірах, ніж ті, хто вважав, що грає у гру «Волл-стрит». Пізніше ці дані були відтворені з курсантами Військово-повітряної академії США. Подібні експерименти свідчать, що коли людям спочатку формулюють або навіюють слова на зразок «ворог», «битва», «необачний», «розпусний», «адвокат» і «капіталіст», вони менш схильні до співпраці, ніж коли спочатку стикаються з такими словами, як «допомога», «справедливий», «теплий», «взаємний» і «ділитися». Таким чином, здавалося б, незначні відмінності в стилі мови мали потужний вплив на те, наскільки люди готові стати егоїстичними і безсовісними.
7
Дилема ув’язненого — фундаментальна проблема в теорії ігор, з огляду на яку гравці не завжди будуть співпрацювати один з одним, навіть якщо це буде їм на користь. Передбачається, що гравець («ув’язнений») збільшує власний виграш, не переймаючись зиском інших учасників гри.