Карл Вейк також стверджує, що більшість великих проблем можна подолати лише шляхом здійснення низки послідовних невеликих дій, крок за кроком. Не існує миттєвих, грандіозних, магічних рішень для припинення голоду в світі чи забруднення довкілля, але прогресу можна досягнути, якщо багато людей робитимуть численні маленькі позитивні кроки в правильному напрямку. Ще однією перевагою такої стратегії є те, що зусилля зі здобуття великої перемоги можуть спровокувати сильнішого суперника вступити в протидію з вами, натомість він може вирішити, що підривати чи відвертати кожну вашу крихітну перемогу — це завеликий клопіт, або може навіть і не помітити, що це сталося. Проте з часом низка маленьких перемог може скластися у великий виграш проти цього суперника.
Висновок для виживання на робочому місці, яке кишить мудаками: якщо ви ніяк не можете залишити його, почніть шукати маленькі способи захопити хоч часточку контролю. Спробуйте віднайти маленькі кроки, які ви можете здійснити, щоб мінімізувати шкоду від отруєння мудаками. Вибудуйте осередок безпеки і взаємної підтримки, оскільки навіть сам акт допомоги іншим вже добре позначиться на вашому психічному здоров’ї. Якщо ви не можете виграти велику війну проти покидьків, відшукайте невеликі ділянки роботи для битв, у яких ви здатні перемогти, й отримане відчуття контролю підтримає ваш дух. І якщо одна незначна перемога за іншою починають накопичуватися, хто знає, ймовірно, ви могли б започаткувати у своїй організації рух за повільну, але правильну й невідворотну заміну правила «ласкаво просимо мудаків» на «мудакам тут не місце».
Обмежте свою вразливість
Ця тактика нейтралізує збитки, яких завдають мудаки, двома способами. Спочатку завдяки обмеженню частоти й інтенсивності вашого зіткнення з їхніми зневажливими поглядами і принизливими словами ви отримаєте менше прямої шкоди. Далі, як ми вже переконались, усе, що надає вам навіть маленькі часточки контролю, може захистити ваше внутрішнє «я», моральний дух і фізичне здоров’я.
Моя перша порада — знайти місце і час, де і коли ви можете заховатися від ваших мучителів. Спілкуйтеся з ними якомога рідше. Призначайте наради, що триватимуть недовго. Так, згідно з останніми дослідженнями, планувати засідання слід у приміщеннях чи місцях без стільців.
У своєму експерименті Аллен Блудорн і його колеги з Міссурійського університету порівнювали рішення, ухвалені 56-ма групами, в яких учасники стояли під час коротких (10–20 хвилин) нарад, з рішеннями 55-ти груп, члени яких сиділи під час таких нарад. У групах, що стояли, на ухвалення запропонованих рішень витратили на 34 % менше часу, а їхня якість була така ж висока, як і в затверджених групами, що сиділи.
На додачу до того часу, який ви можете зберегти для організації, плануючи нараду зі знаними мудаками, знайдіть місце без стільців, і це, без сумніву, скоротить на 34 % час вашої взаємодії з ними. Побічний позитивний результат такого планування полягає в тому, що коли в кількох конференц-залах залишаться лише «стоячі столи» без стільців, це допоможе людям у вашій компанії й оптимально використати час, й упоратися з мудаками, а також зекономить трохи грошей на стільцях.
Як буфер між вами і хамом чи зграєю хамлюг ви також можете використовувати інформаційні технології. Наприклад, одночасно зі «Стратегією Сатанс сенспул», описаною на початку цього розділу, Рут відгороджувалася від тієї ватаги мудаків, узявши участь у кількох нарадах за допомогою телефонного конференц-зв’язку, а не безпосередньо. Тож вона позбавляла себе необхідності бачити їхні криві погляди, легше могла емоційно відсторонитися, і було кілька випадків, коли вона заглушувала чергового негідника, від якого її нудило, натиснувши кнопку відключення звуку, відсторонюючись від злостивості своїх колег і натомість приділяючи свою увагу наданню допомоги хорошим людям у компанії. Однак хочу застерегти, що коли групи працюють, здебільшого користуючись електронною поштою або конференц-зв’язком (а не віч-на-віч), вони зазвичай більше схильні до суперечок і менше довіряють один одному. Зрозуміло, це відбувається тому, що люди не отримують цілісної картини, як за безпосередньої присутності, бо електронна пошта і телефонні дзвінки дають мало інформації про запити, з якими стикаються люди, і про реальну атмосферу, в якій вони працюють, крім того, вони не можуть передати такі речі, як міміка, інтонації голосу, пози і «колективний настрій». Отже, в учасників групи складаються неповні і часто занадто негативні враження один про одного.