Крамер акцентує увагу на силі залякування. Утім, існують також докази того, що злісний мерзотник може досягати успіху й іншим чином: видаватися розумнішим за інших. Кілька років тому Джефф Пфеффер та я бачили в дії такий стиль захоплення влади. Ми саме вивчали велику фінансову установу, де люди, схоже, просувались у кар’єрі, проголошуючи розумні речі, але не виконуючи їх. Спроби відсторонити інших людей від серйозних справ і дискредитувати їхні ідеї, що в «Інтел» могли би назвати «деструктивним протистоянням», було частиною такої собі гри-боротьби за статус у тій фінансовій компанії. Ці атаки часто здійснювали на очах у вищого керівництва, коли молодші менеджери застосовували в’їдливу критику (яка іноді межувала з особистими нападками), щоб зіпхнути своїх жертв вниз із ієрархічної піраміди, а себе просунути нагору.
Ці ганебні статусні ігри можна пояснити дослідженнями ефекту, розкритого Терезою Емебайл із Гарварду в її статті «Видатний, але жорстокий», опублікованій у «Джорнал оф експеріментал псайколоджі». Вона провела низку контрольованих експериментів із рецензіями на книжки. Деякі відгуки були негативні, а інші — схвальні. Емебайл виявила, що негативних і недоброзичливих людей розглядали як менш привабливих, але розумніших, досвідченіших та більш кваліфікованих, ніж ті, хто висловлював ті самі думки добросердніше і прихильніше.
Залякування і підкорення суперників
Як доводить Род Крамер, погрози і залякування можуть використовуватися для завоювання і підтримки позиції на вершині піраміди. Як ті альфа-самці бабуїнів, що кидали грізні погляди, кусали і штовхали одноплемінників-приматів для утримання своїх позицій, про що йшлося в третьому розділі, так само й люди знущаються над іншими, щоб здобути і підтримувати статус. Використання і переваги залякування для завоювання влади над суперниками найбільш очевидні, коли фізичні погрози є звичною практикою. Якщо ви дивилися фільм «Хрещений батько» або «Клан Сопрано», то бачили, як боси й угруповання мафії підтримували своє панування, вдаючись до погроз і насильства. Мій батько на власному досвіді переконався, що це не просто вигадані історії, коли він разом зі своїм діловим партнером намагався увійти в бізнес роздрібної торгівлі через торговельні автомати в Чикаґо на початку 1960-х років. Торговельні автомати з солодощами і сигаретами вони спробували розмістити в боулінгах, ресторанах та інших місцях. На той час торговельні автомати контролювались організованою злочинністю, оскільки отримана готівка генерувала доходи, які було важко відстежувати. Мого батька і його партнера попередили: якщо вони не заберуться з бізнесу, то постраждають. Батько повернувся до своєї попередньої справи — постачання кави. Однак його партнер не підкорився і зухвало стверджував, що не боїться мафії, поки йому не переламали ноги, і він зрозумів, що, зрештою, вийти з бізнесу торговельних автоматів — гарна ідея.
Залякування також є частиною гри в спорті, особливо в футболі, боксі та регбі, де перемога полягає у здобутті фізичної переваги над суперниками. Проте воно також допомагає людям досягнути успіху в тих видах спорту, де фізичне домінування є менш явним, як-от у бейсболі. Видатний аутфілдер Тай Кобб, один зі світочів Галереї слави бейсболу, був, мабуть, найвідомішим із тих, хто досягнув панівного становища шляхом знущань. Ернест Гемінґвей охарактеризував його жорстко, утім справедливо: «Тай Кобб, найвидатніший із усіх бейсболістів і цілковите лайно з-поміж людей». Він грав упродовж 1904–1928 років, за всю спортивну кар’єру здійснивши понад 4000 влучних ударів і досягнувши середнього результату як гравець нападу з коефіцієнтом 0,367. Кобб був знаний тим, що травмував суперників і влаштовував бійки з товаришами по команді, суперниками і практично зі всіма іншими, з ким стикався на ігровому полі та поза ним. Біограф Ел Стамп описав інтерпретацію Коббом правил бейсболу: «Дайте мені розвернутися, інакше отримаєте травму». Стамп розповів, які наслідки таке тлумачення мало для гравця на ім’я Білл Барбо, який намагався перешкодити переміщенню Кобба на другу базу: «Стрімке тіло, випроставши шипи бутс, вдарило Барбо по колінах, відкидаючи його, приголомшеного, назад. Вирваний із його рук м’яч покотився на зовнішнє поле. Кобб захопив базу, і хоча нога Барбо була покалічена, переможну пробіжку зарахували».
Звісно, більшість людей не служать мафії і не є професійними спортсменами. Та більшість із нас працюють у світі бізнесу, тож змушені стикатися з деспотичними людьми. Стів Джобс, знову ж таки, є взірцевим майстром найсильнішого залякування. Енді Герцфельд, один із основних членів першої дизайнерської команди, що розробляла комп’ютер «Макінтош», розповів про повідомлення, яке 1981 року Джобс залишив для Адама Осборна, генерального директора компанії-конкурента «Осборн Комп’ютер Корп.». У своїй книзі «Революція в Долині» Герцфельд писав: