Така неввічлива поведінка була характерна здебільшого для вищих керівників і спрямовувалася на їхніх підлеглих (за підрахунками, від 50 % до 80 %), вона мала трохи нижчий рівень прояву серед колег приблизно одного рівня (за підрахунками, від 20 % до 50 %), і грубість, спрямована «знизу вгору», за якої підлеглі проявляли її в ставленні до своїх керівників, з’являлась у менш ніж 1 % випадків.
Результати співвідношення чоловіків і жінок, які зазнавали грубіянства, неоднозначні, хоча зрозуміло, що і чоловіки, і жінки стають жертвами такої поведінки приблизно з однаковою частотою. І цілком очевидно, що левова частка знущань і психологічного насилля припадає на взаємодію між особами однієї статі — чоловіки поводяться хамовито здебільшого з чоловіками, а жінки знущаються переважно з жінок. Приміром, інтернет-опитування, проведене Інститутом вивчення знущань і психологічних травм на роботі (Workplace Bullying & Trauma Institute), виявило, що 63 % жінок були жертвами знущань іншої жінки й 62 % чоловіків — жертвами хамства інших чоловіків.
Наразі ще не визначено, хто частіше схильний до прояву насильства і знущань — чоловіки чи жінки, адже деякі з найкращих американських досліджень (наприклад, репрезентативне опитування мічиґанських працівників, проведене Кішлі й Джаґатік) не виявили помітних відмінностей між статями, тим часом як європейські дослідження припускають, що «свавільниками» найчастіше є чоловіки.
Європейські наукові роботи також демонструють, що здебільшого жертва піддається знущанням і залякуванням одночасно цілої групи співробітників, яка зазвичай складається як з чоловіків, так і з жінок. Простіше кажучи, стереотипний мерзотник — це чоловік, хоча у кожній країні, що вивчалась, існує величезна кількість жінок, які ображають, принижують і морально виснажують своїх колег і підлеглих.
Список академічних праць на тему знущань, психологічного насильства, переслідування, тиранії та безкультур’я на робочому місці можна продовжувати довго, адже постійно виходять з друку сотні статей і книг на цю тему. Оцінки того, хто, як і з ким поводиться, залежать від складу фокусних груп і від того, як визначається та вимірюється певний вид насилля на роботі. Та факти залишаються неспростовними: на робочому місці існує багато мудаків.
Найкраща міра людського характеру
Дієґо Родріґес працює в «IДEO», маленькій інноваційній компанії, яку я вивчав і з якою співпрацював понад 10 років. Ви ще не раз прочитаєте про «IДEO», у моїй книзі, тому що це надзвичайно цивілізоване місце роботи. Дієґо радить організаціям розробляти «протишоковий, куленепробивний детектор мудаків». У цьому розділі запропоновано два кроки з виявлення мудаків: по-перше, визначте людей, які постійно принижують і морально виснажують інших; по-друге, з’ясуйте, чи жертви зазвичай мають менше влади і нижчий соціальний статус, аніж мучителі.
Ці тести містять значно глибший підтекст, який має вся книжка: різниця між тим, як особа поводиться із людьми, що мають владу, і тими, які її не мають, є найкращою мірою людського характеру, яку я знаю. Я описував, як Річард Бренсон вигадав перевірку, що допомогла йому визначити, кого із кандидатів у мільярдери вигнати, а кого залишити в телевізійному шоу. Я випадково спостерігав те саме в Стенфорді, хоча й у меншому масштабі. Кілька років тому я наткнувся на показовий приклад людини, що відповідала всім критеріям тесту на мудака. То був старший викладач нашого факультету. Коли студент випускного курсу Стенфорду звернувся до нього по допомогу, він відмахнувся й відмовився допомагати хлопцеві, який заплутався в бюрократичній тяганині. Та щойно цей зарозумілий викладач дізнався, що батьки студента — впливові люди, які щедро жертвували кошти університету, він негайно перетворився на люб’язну і милу особу.
Як на мене, якщо особа постійно поводиться приязно й виховано з людьми з нижчим або невідомим статусом, це означає, що ця особа є гідною людиною, як кажуть ідишем, це справжній порядний чоловік, на противагу сертифікованому мудаку. Дотримання скромних правил хорошого тону не лише дає нам змогу бути гарної думки про себе, а й може принести додаткові бонуси. Чудовий урок, який отримав мій колишній студент Чарльз Ґалунік, канадський стипендіат Родса, є показовим прикладом цього. Нині Чарльз — професор менеджменту в бізнес-школі insead у Франції та один із найбільш шанованих людей, яких я будь-коли зустрічав. Він розповів мені милу історію, що сталася на холодній переповненій залізничній станції в Кінґстоні, провінція Онтаріо, коли він їхав до Торонто на співбесіду з отримання стипендії Родса. Він сидів, чекаючи на потяг, коли помітив пару похилого віку, яка стояла. Чарлі є Чарлі, тож він негайно запропонував їм своє місце, яке вони з радістю зайняли. Наступного дня Чарлі зустрів цю пару в Торонто на реєстрації фіналістів-здобувачів стипендії, виявилося, що чоловік був членом відбіркового комітету. Чарлі не був певен, що та невелика люб’язність допомогла йому виграти престижну стипендію, проте мені хочеться думати, що це було саме так.