— Я безсмертний, гном, і мені вони нічого не зможуть заподіяти, — відповів Злючка-Закарлючка.
— Я народився в Країні Оз, отже зі мною теж нічого не станеться, — сказав Кікі.
— Але для того, щоб здійснити наші плани, ми повинні завоювати довір’я усіх звірів цього лісу.
— То що ж ми зробимо? — запитав Кікі.
— Давай змішаємо докупи кілька звірів, але так.
щоб не бути схожими на жодного з них, — запропонував старий підступний гном. — Нехай голови у нас будуть лев’ячі, тіла мавп’ячі, крила орлині, а хвости диких ослів з золотими кулями на кінцях замість пучків волосся.
— А не дуже потворною буде така мішанина? — запитав Кікі.
— Чим потворніше, тим краще, — заявив Злючка-Закарлючка.
— Гаразд, — сказав Кікі. — Сидіть тут, а я перелечу на інше дерево й оберну нас обох. Потім ми зліземо з дерев і зустрінемося в лісі.
— Ні, — сказав гном, — нам не слід розлучатись Ти мусиш зробити перевтілення, поки ми разом.
— Я цього не зроблю, — рішуче запротестував Кікі. — Ви хочете розкрити мій секрет, а я цього не допущу.
Злючка-Закарлючка сердито блиснув очима, проте не наважився наполягати, бо знав, що коли образить хлопця, той може залишити його орлом назавжди. А цього йому ніяк не хотілося. Одного чудового дня хитрий гном сподівався підслухати чарівне слово, але зараз він мусив коритися Кікі.
— Гаразд, — сказав він похмуро, — роби, як тобі подобається.
Кікі відлетів досить далеко на інше дерево, звідки Злючка-Закарлючка не міг його почути, і сказав:
— Я хочу, щоб у гнома Злючки-Закарлючки й у мене самого з’явились лев’ячі голови, мавп’ячі тіла, орлині крила й хвости диких ослів з золотими кулями на кінцях замість пучків волосся — пирзкхгл!
Тільки встиг він вимовити правильно чарівне слово, як тієї ж миті набрав бажаної подоби. Кікі розправив орлині крила і, пересвідчившись, що вони досить сильні, щоб носити його мавп’яче тіло та лев’я чу голову, стрілою шугнув до того дерева, де сидів Злючка-Закарлючка. Гном був теж перевтілений і саме злазив з дерева на землю, бо густе гілля навколо заважало йому розправити крила й полетіти.
Кікі приєднався до свого товариша, і вони разом швидко опинились на землі.
Розділ восьмий
Ле-Мав-Ори зчиняють переполох
Того ранку в Лісі Гугу зчинилась бійка. Дикий кабан Чіпо лупонув хвостом жирафа Аркса, коли той снідав, засунувши голову в густолисте дерево. Аркс брикнувся й зачепив копитом велику кенгуриху Тірріп, у сумці якої сиділо маленьке кенгуреня. Тірріп, бачивши, що винуватий у цьому дикий кабан, щосили стусонула Чіпо, а сама втекла від гострих вепрячих іклів. В сум’ятті, яке почалось після цього, велетенський дикобраз встромив півсотні гострих голок у кабана, а шимпанзе кинула з дерева кокосовий горіх у дикобраза, і той миттю втягнув голову в плечі.
Все це порушувало закони лісу, і коли безладдя припинилось, леопард Гугу, король усіх звірів, скликав своїх радників, щоб вирішити, як краще покарати призвідників.
Чотири лісових повелителі тримали урочисту раду на маленькій галявці, коли раптом побачили, що до них наближається двоє дивовижних звірів, яких вони досі ніколи не бачили.
Проте жоден з чотирьох не втратив почуття власної гідності й ні на мить не показав свого здивування. Велетенський леопард простягся на весь зріст на стовбурі поваленого дерева, ведмідь Бру, як і раніше, сидів на задніх лапах перед своїм королем, сіра мавпа Рангу стояла, склавши на грудях мускулясті руки, а єдинорог Лу лежав між своїми товаришами-радниками на боці, як це звичайно роблять коні. Всі четверо мовчали, неначе змовились, і тільки зиркали на дивних істот, що не поспішаючи посувались по їхніх володіннях.
— Доброї зустрічі, брати! — сказав один з дивовижних звірів, підступаючи до групи радників, тоді як його товариш нерішуче плентався позаду.
— Ми вам не брати, — твердим голосом відповіла йому сіра мавпа. — Хто ви такі і як потрапили в Ліс Гугу?
— Ми всього лише два Ле-Мав-Ори, — сказав Злючка-Закарлючка, на ходу вигадавши це ім’я. — Наша домівка — на Небесному Острові, а на землю ми зійшли для того, щоб попередити лісових звірів про страшну небезпеку. Люди Країни Оз готують на них війну. Вони хочуть поневолити звірів, на все життя зробити їх в’ючаками й примусити слухатись наказів тільки двоногих господарів.
Глухим, сердитим ревом відповіла на це рада звірів.
— Хто, хто це збирається зробити? — скочивши на ноги, запитав єдинорог Лу високим, скрипучим голосом.
— Люди Країни Оз, — відповів Злючка-Закарлючка.