Кришталевий Кіт добре знав великий Ліс Гугу, бо, мандруючи невтомно по всій Країні Оз, проходив його вже не раз. Кіт пригадав, що Ліс Гугу лежить ближче до острова Чарівної Квітки, ніж Смарагдове Місто. Отже, коли б йому пощастило розшукати там Мудреця, він провів би його через Край Балакунів аж туди, де Трот і капітан Білл перебувають у полоні. Край Балакунів страшенно дикий, його навіть рідко хто навіщає. Та для Кришталевого Кота не існувало невідомих шляхів. Принаймні він гадав, що це не забере багато часу.
Ні про що більше не питаючи, кіт вискочив з палацу і махонув од Смарагдового Міста, вибравши найпрямішу дорогу до Лісу Гугу. І знову полетіло це дивовижне створіння через усю країну, мов світловий промінь, і ви б здивувались, коли б я сказав, як швидко кіт досяг узлісся великого лісу.
На верхівках дерев не сиділи на варті мавпи, які завжди попереджали криками звірів про наближення чужинців, і це було так незвичайно, що навіть Кришталевий Кіт здивувався. Посуваючись далі в ліс, він натрапив на вовка, який спершу кинувся полохливо від нього тікати. Але потім, побачивши, що це лиш Кришталевий Кіт, вовк зупинився, і кіт помітив, що сірячок увесь тремтить, ніби хтось його страшенно налякав.
— Що трапилось? — запитав кіт.
— Страшний чаклун об’явився між нами! — вигукнув вовк. — Він міняє подобу всіх звірів — оком навіть не встигнеш змигнути, — і робить усіх своїми рабами.
Кришталевий Кіт засміявся і сказав:
— Ха, та то ж Мудрець Країни Оз! Він може трохи пожартувати з лісовими мешканцями, але нізащо не скривдить жодного звіра.
— Ні, я кажу не про Мудреця, — пояснив вовк. —-І якщо Мудрець Країни Оз — це той смішливий маленький чоловічок, який приїхав на велетенському тигрі до нас на галявину, то і його обернув страхітливий чаклун.
— Обернув Мудреця? Але ж це неможливо! — заявив Кришталевий Кіт.
— Виявляється, що можливо. Я на власні очі бачив, як його обернули на лисицю, а дівчинка, що приїхала з ним, стала кучерявим ягням.
Кришталевий Кіт був украй здивований.
— Коли ж це сталося? — запитав він.
— Зовсім недавно, на нашій галяві. Там зібралися всі тутешні звірі, але вони розбіглися хто куди, коли чаклун почав перевтілювати їх. І щастя моє, що мені пришилося втекти таким, яким я завжди був. Але й досі я не можу побороти страху і хочу десь заховатись.
З цими словами вовк побіг далі, а Кришталевий Кіт, який знав, де велика галявина, попрямував до неї. Тільки тепер він просувався повільніше, а його рожевий мозок крутився з величезною швидкістю, бо кіт у цей час обдумував ті незвичайні новини, які розповів йому вовк.
Підійшовши до галявини, Кришталевий Кіт побачив лисицю, ягня, кролика, хлопчика-жувача і товсту жінку-балакунку, які безцільно нишпорили по траві, бо вони знову шукали Чорний Саквояж з чародійними інструментами.
Кіт постежив за ними хвилинку, а потім повільно вийшов на відкрите місце. Одразу ж до нього підскочило ягня і закричало:
— Дивіться, Мудрець, сюди прийшов Кришталевий Кіт!
— Де він, Дороті? — запитала лисиця.
— Ось тут!
Жінка, хлопчик і кролик приєднались до лисиці та ягняти, і всі вони тепер стояли перед Кришталевим Котом. Перебиваючи одне одного, вони майже хором запитали:
— Ти бачив Чорний Саквояж?
— Часто, — відповів Кришталевий кіт, — але не зараз.
— Він зник, — сказала лисиця, — і ми повинні знайти його.
— Ви Мудрець? — запитав кіт.
— Так.
— А хто ці інші?
— Я Дороті, — сказало ягня.
— Я Лякливий Лев, — сказав хлопчик-жувач.
— Я Голодний Тигр, — сказав кролик.
— Я Гугу, король цього лісу, — сказала товста жінка.
Кришталевий Кіт присів на задні лапи і засміявся.
— Ха-ха-ха! Як це смішно! — вигукнув він. — Хто ж це з вас так пожартував?
Це зовсім ніякі не жарти, — заявив Мудрець. — Це страшний, жорстокий злочин, і чаклун, який його зробив, має голову лева, тіло мавпи, крила орла і чималу кулю на кінці ослячого хвоста.
Кришталевий Кіт засміявся знову.
— То цей чаклун мусить виглядати ще кумедніше за вас, — сказав він. — А де ж він зараз?
— Десь тут, у лісі, — відповів Лякливий Лев.
Він недавно злетів на отой високий клен. — бо він може лазити, як мавпа, і літати, як орел. а потім зник десь у лісі.
— Із ним був ще один чаклун, точнісінько такий самий, як його товариш, — додала Дороті. — Та вони, мабуть, посварились, бо зліший з них обернув свого товариша на гуску.
— І що сталося з тією гускою? поцікавився кіт, роздивляючись на всі боки.