Трот зітхнула ще раз і знову почала дивитись на прекрасну Чарівну Квітку, бо більше їй нічого й не залишалося робити. А на квітці в цей час з’явилися пуп’янки рожевих піонів, які тут же розквітли, але скоро поступилися місцем перед суцвіттям голубих лілій. Потім на дивній рослині зацвіли ніжножовті хризантеми, і, коли вони розкрили всю свою привабливість, їх місце заступили чарівні білі квіткові м’ячі, вкриті малиновими цяточками. Таких квітів Трот не бачила ніколи.
— Я вже стомилася дивитись, як нескінченно міняються самі лише квіти та квіти, — нетерпляче сказала дівчинка.
— Але ж вони такі гарні, — зауважив капітан Білл.
— Авжеж, гарні. Та коли б можна було приходити сюди, щоб тільки досхочу помилуватися з Чарівної Квітки і не вростати, — оце було б по-справжньому гарно. А якщо ти змушений стояти тут і дивитись на неї, хочеш того чи не хочеш, в цьому вже мало радості. Мені б хотілось, капітане, щоб замість квітів тут хоч ненадовго почали рости фрукти.
Не встигла вона цього сказати, як білі м’ячі з малиновими цяточками зникли, а на їх місці зарясніли чудові стиглі персики. Від подиву й захоплення дівчинка радісно скрикнула, потім нахилилась до рослини і зірвала з кущика персик. Вона тут же почала його їсти й відчула, що він дуже смачний. Капітан Білл трохи розгубився, коли побачив, що бажання дівчинки здійснилось так швидко. Та перш ніж він встиг зірвати хоча б один фрукт, персики зникли, а їх місце зайняли банани.
— Рвіть, капітане! — вигукнула Трот. Вона ще не доїла персика, але вільною рукою вже вхопилась за банан і зірвала його з куща.
Старий моряк тільки сторопіло кліпав очима. Тепер він і собі простягнув руку, та було запізно, бо на місці бананів уже гойдалися лимони.
— Не рвіть! — закричала Трот. — Цього ви не зможете їсти. Почекайте, капітане, чогось іншого.
На рослині з’явились кокосові горіхи, але капітан Білл тільки похитав головою.
— Це теж не підходить, — сказав він, — бо нам нічим їх розбити.
— Один усе ж таки зірвіть, — порадила Трот.
Але кокоси вже зникли, поступившись місцем перед темнопурпуровими грушоподібними фруктами, яких ще ніколи не бачили наші друзі. Капітан Білл знову завагався і Трот сказала:
— Ви прогавили персики й банани. Якщо ви, капітане, будете й далі таким неповоротким, то залишитесь без нічого. Давайте я поділюся з вами своїм бананом.
Поки вони говорили, Чарівна Квітка зарясніла важкими червонобокими яблуками, що росли на кожній гілочці. Тепер капітан Білл уже не вагався. Він простягнув обидві руки і зірвав одразу два яблука, тоді як Трот ледве встигла зірвати одне.
— От дивно, — промовив моряк, хрумаючи яблуко, — як ці фрукти залишаються справжніми фруктами, коли їх зірвеш з куща, але буквально тануть у повітрі, коли їх не чіпаєш?
— Тут усе дивне, — сказала дівчинка, — бо ж ми живемо в казковій країні. Он знову лимончики. Не чіпайте їх, бо рот зведе, такі вони кислі. О! Дивіться, сливи! — вона швиденько засунула яблуко в кишеню фартушка і встигла зірвати аж три сливи, — кожну завбільшки з яйце. Капітан Білл також схопив кілька штук, але обоє були такі голодні, що одразу ж почали їсти свої яблука та сливи, хоч на чарівному кущі весь час мінялися й мінялися найрізноманітніші фрукти. Капітан на мить припинив жувати і схопив чудову канталупу, яку він затис під пахвою, а Трот, покінчивши із сливами, набрала повну жменю вишень і зірвала один помаранч. Коли ж на кущі промайнули майже всі відомі нам фрукти, все це припинилось, і знов почали розпускатися різні квіти.
— Чому ж це зникли фрукти? — здивовано промовила Трот, хоч тепер вона про це й не шкодувала, бо мала їх уже досить, щоб затамувати голод.
— А ти ж сама побажала, щоб фрукти з’явились не надовго, — сказав моряк. — От воно так і сталось. Очевидно, коли б ти сказала назавжди, на кущику завжди росли б самі тільки фрукти.
— Тільки чому виконується моє бажання? — запитала дівчинка. — Адже я не фея і не мудрець і не знаю ніяких чарів.
— Я так гадаю, — відповів капітан Білл, — що цей острівець чарівний, і кожен, хто на нього попаде, може наказувати кущикові робити все, що завгодно, і він буде слухатись.
— То ви, капітане, гадаєте, що я можу побажати чого завгодно і матиму його? — нетерпляче запитала дівчинка.
— А чого ти хочеш, Трот?
— Я хочу, щоб зникло коріння під нашими ногами і щоб ми звільнились.
— А ти спробуй, Трот.
Вона спробувала, але безуспішно.
— Спробуйте ви, капітане, — запропонувала Трот.
Капітан Білл теж побажав звільнитись, проте й він не досяг ні найменшого успіху.