Як тільки Кришталевий Кіт зміг заговорити, він обурено запитав:
— І ви ніяк не покараєте цих мавп за те, що вони утнули мені таку штуку?
— Ні, — відповів Мудрець. — Ти сам утинав штуки, смикаючи їх за хвости. Отже, це тільки розплата, і я радий, що мавпочки зуміли захистити себе.
Він не дозволив Кришталевому Коту підходити до води, щоб обмити грязюку, а наказав іти в такому вигляді аж до Смарагдового Міста.
— І це ще буде не вся кара для тебе, — сердито сказав Мудрець. — Ще з тебе посміється Озма, коли ми прибудемо до неї в палац, посміється опудало Страшило, і Бляшаний Лісоруб, і Тік-Так, і Патлач, і Блискучий Гудзик, і Клаптикова Дівчинка, і…
— І Рожеве Кошеня, — додала Дороті.
Доротині слова подіяли на Кришталевого Кота найстрашніше. Рожеве Кошеня завжди сварилося з Кришталевим Котом, відстоюючи думку, що краще бути теплим і пухкеньким, аніж холодним і скляним, а Кришталевий Кіт тільки підсміювався з Рожевого Кошеняти та допікав йому тим, що хоч воно й рожеве, зате не має рожевого мозку. Але тепер рожевий мозок Кришталевого Кота був заліплений синьою грязюкою, і якщо Рожеве Кошеня побачить це, кіт не переживе такої ганьби і приниження.
Кілька годин Кришталевий Кіт біг мовчки й тихо, але опівдні він скористався нагодою, коли на нього ніхто не дивився, і стрілою шугнув у високу траву. Він пригадав, що поблизу є маленьке озерце з чистою водою, і до цього озерця кіт дременув щодуху.
Ніхто не помічав його відсутності, поки вся компанія мандрівників не зупинилась на обід, а тоді вже було надто пізно шукати прудке кришталеве створіння.
— Мабуть, наш кіт побіг кудись митися, — сказала Дороті.
— Ну то й гаразд, — відповів Мудрець, — Кришталевий пустун, певне, вже добре усвідомив свою провину. А потім ми не повинні забувати, що він врятував Трот і капітана Білла.
— Після того, як спершу привів їх на зачарований острів, — додала Дороті. — Але я теж тієї думки, що Кришталевий Кіт уже достатньо покараний і, мабуть, він більше ніколи не пробуватиме смикати мавпочок за хвости.
Кришталевий Кіт не повернувся до наших мандрівників. Він усе ще почував себе ображеним і до того ж компанія посувалася надто повільно для нього.
Та коли мандрівники прибули в палац правительки Озми, то перший, кого вони зустріли, був Кришталевий Кіт, що, згорнувшись калачиком, лежав на лаві, — блискучий, чистий і прозорий, яким його бачили завжди. Але кіт прикинувся, що не помітив мандрівників, і всі пройшли повз нього мовчки, ніби нічого й не сталось.
Розділ двадцять перший
Спортивна школа
Дороті та її друзі прибули в палац привительки дуже вчасно, бо Озма саме зібрала вищий суд у своїй тронній кімнаті, на якому професор Джміль-Теофіль-Шуміль, знавець філософії та інших наук, скаржився на деяких учнів Державної спортивної школи, директором якої він був, і вимагав для них покарання.
Державна спортивна школа міститься в Краю Жувачів, але недалеко від Смарагдового Міста. Щоб змусити школярів віддавати увесь час спортивним вправам. таким, як гребля, футбол і тому подібне, професор Джміль-Теофіль-Шуміль винайшов цілий ряд навчальних пілюль. Одні з цих пілюль, коли їх проковтне учень після сніданку, негайно давали знання з арифметики. алгебри чи якогось іншого математичного предмету. Інша пілюля, проковтнута школярем після обіду, розкривала перед ним повні знання з географії.
Були й такі пілюлі, що коли з’їсти хоч одну, то зовсім легко було правильно вимовляти найважчі слова, а були й такі, що навчали дуже красиво писати. Існували пілюлі історії, механіки, куховарства і землеробства, і всі вони годились як для хлоп’ят, так і для дівчаток, як для дурних, так і для найрозумніших, і всі вони могли навчити чому завгодно за одну мить.
Такий метод навчання, що його завів у Країні Оз професор Джміль-Теофіль-Шуміль, не тільки заощаджував папір і книжки, а й зовсім ліквідував обтяжливі години щоденного висиджування учнів за партами; він дозволяв учням віддавати весь свій час змаганням з бігу, бейсболу, тенісу й іншим хлоп’ячим та дівчачим видам спорту, яким багато що заважає в тих храмах науки, де ще нічого не знають про навчальні пілюлі.
Але трапилось так, що професор Джміль-Теофіль-Шуміль, який винаходив так багато, що це у нього зробилося звичкою, необережно винайшов ситу їстівну пілюлю. Ця пілюля була не більшою за нігтик вашого мізинчика, але містила в собі, в концентрованому вигляді, тарілку жирного супу, добрий шмат підсмаженої риби, печеню, салат і компот, і все це було поживним, як найсправжнісінькі страви…