— Милі котики, — зітхнув Муфтик.
— Це ти милий! — розсердився Півчеревичок. — А ці котиська мерзенні!
— Безперечно, — погодився Муфтик. — Саме це я хотів сказати. Проте я зараз трохи схвильований, а тому плутаю слова на «м».
— Сподіваюся, хоч себе не переплутаєш, адже твоє ім’я теж починається на цю літеру, — пробурмотів Півчеревичок, а тоді почав клясти котів: — Тпрусь! А повиздихали б ви, триклятущі! Тпрусь! Тпрусь! Тпрусь!
Тепер і другий кіт повів хвостом.
— Вони метляють хвостом лише тоді, коли сердяться, — зміркував Мохобородько. — Не варто їх даремно дратувати.
— Ти гадаєш, що я не можу розлютитися! — вибухнув Півчеревичок. — Я теж ось-ось як розізлюсь, але в мене немає хвоста, щоб метляти, тому ворушу пальцями на ногах.
— Ти ніколи не даєш їм спочити, — усміхнувся Муфтик, — навіть коли не сердишся.
— Ще б пак! — вихопилося в Півчеревичка. — Але погодьтеся, що ворушити пальцями ніг від злості і коли гарний настрій — різні речі, — кивнув Мохобородько. — Біда в тім, що коти не бояться твоїх сердитих пальців.
— Скоріше всього, це вартові, — вирішив Муфтик. — Кішки влаштували обіч шосе залогу, щоб непрохані гості не завадили їм розкошувати в лісі.
— Їм ніхто не завадить, — пирхнув Півчеревичок. — Я ще біля шляхового знака говорив, що нам найліпше повернути назад. Та мене ніхто не слухає.
— Усе-таки є можливість пробитися через цю варту, — сказав Мохобородько. — У природі так влаштовано, що тварини не витримують погляду навіть крихітних чоловічків. Якщо довго й пильно дивитися на звіра, він одвертається й тихесенько чвалає геть.
— Як я зрозумів, ти радиш нам передивитися котів, — засміявся Муфтик.
Він нахилився вперед, притис носа до скла і став напружено зирити на ближчого кота, який розлігся на дорозі. А Мохобородько обрав своєю жертвою другого, дальшого, і за прикладом Муфтика уп’явся в нього очима; Півчеревичок же намагався правим оком косувати на одного кота, а лівим — на другого.
Не збігло й хвилини, як «вартові» занепокоїлися, безпорадно роззираючись. На їхніх писках з’явилося дивовижне зніяковіння. А тоді…
Тоді коти майже одночасно підскочили. Перший двічі лизнув себе, другий просто лінькувато потягнувся. Машина вже ніскілечки їх не цікавила — перетнули дорогу й пропали між дерев.
— Це повчальна пригода, — сказав Мохобородько. — Ми, як бачите, стоїмо вище всіляких чотириногих, бо сильніші за них духом.
— Сила духу в нас справді могутня, — кивнув Півчеревичок.
Муфтик поспішив їхати далі.
ПАСТКА
Від кошачої залоги до галявини було зовсім близько. Небавом друзі звернули на знайомий лісовий путівець і скоро дісталися на своє колишнє місце.
Тут справді хороше й спокійно, — сказав Муфтик, коли вони вийшли з машини. — Я дедалі більше розумію, чому Мохобородько так любить природу. На її лоні навіть прикрощі легше пересилити.
— Так, так, — ствердив Півчеревичок. — Тут просто чудово. Вітер лагідно пестить волосся, птаство привітно виспівує на всі заставки.
Він солодко потягнувся, зірвав квітку і задоволено понюхав її. А Мохобородько прикипів до нього поглядом і запитав:
— Хіба птахи співають?
Півчеревичок намірився щось одповісти, але застиг з роззявленим ротом.
— Ти чуєш пташиний щебет, Півчеревичку? — повторив Мохобородько, і лице його стало дуже заклопотаним.
— Ну, це так би мовити, — знітився Півчеревичок. — Якщо гарненько прислухатися, то ніби не чути.
— Що це означає? — і собі здивувався Муфтик. — Жодного пташиного голосочка!
— Мовчання птахів пояснити неважко, — сказав Мохобородько. — Птаство не співає тому, що кішки видирають гнізда. Тільки щойно я збагнув, як легковажно ми вчинили — нізащо не можна зоставляти кошаче кодло тут, у лісі. Через нас бідним пташкам непереливки.
— Ненавиджу кішок! — аж здибився від обурення Півчеревичок. — Усім єством ненавиджу!
— На жаль, зневагою тут не зарадиш, — вів далі Мохобородько. — Нам треба діяти. Якщо ви не проти, почнімо шукати кішок в тутешніх місцях, а для Альберта тут, на галявині, влаштуємо пастку. Сплячому котові мишеня в рот не забіжить.
— Про яке мишеня ти говориш? — насторожився Півчеревичок.
— Звісно, про твоє, іграшкове, — сказав Мохобородько. — Якщо ми влаштуємо пастку, туди для принади треба покласти щось ласеньке. Твоє мишеня для цього підходить якнайліпше. Чи ти гадаєш, що Альберт так просто вскочить у пастку?
— Я так не вважаю, — спохмурнів Півчеревичок. — Але думаю, що моє мишеня і так настраждалося доволі…