Півчеревичкові ніскілечки не хотілося знімати коліщатка з іграшкового мишеняти і припасовувати до нош. Тому він досить легко погодився з Мохобородьком:
— А про мене, хай він зостається на місці, якщо це висиджування йому так до вподоби. Але ми з Муфтиком негайно рушаємо в дорогу.
Муфтик кивнув.
— Неодмінно, — випалив він. — Нам треба дізнатися, де ці кляті кішки, доки вони геть не здичавіли.
Щоб не марнувати часу, Муфтик пішов до машини і сів за кермо.
Півчеревичок і собі слідком, але раптом повернувся і забрав із пастки своє іграшкове мишеня.
— Невже так і зостанеться без приманки? — здивувався Мохобородько. — Невже наша ревна робота піде нанівець?
З найвищих міркувань він зараз силоміць утримав би Півчеревичка, але ж пташине гніздо… Півчеревичок це добре розумів і переможно осміхнувся.
— Не турбуйся, — підморгнув він, запихаючи за пазуху іграшкове мишеня. — Хто знає, для чого воно ще знадобиться.
За мить він уже сидів поруч Муфтика. Мотор загуркотів, і фургон покотив з галяви. Ще деякий час у лісі вчувалося його двигтіння, та незабаром все затихло і навколо запанувала цілковита тиша.
Тепер пташина без остраху пурхнула в гніздо і завмерла.
Принишк на своєму місці і Мохобородько. Лежав і дивився, як поодинокі сліпучо-білі хмарини плинуть у неозорому небесному бездонні і поволі змінюють свої обриси. Та що йому зоставалося робити — лиш споглядати хмаровиння. Яку іншу, цікавішу забавку він міг вигадати у своєму теперішньому становищі? Коли у тебе в бороді гніздо, не дуже розженешся на розваги. Хіба що просто лежати, втупившись у небо, блукати зором у високості. Це все, що ти можеш робити, і цим хіть-не-хіть мусиш вдовольнятися.
Але що довше Мохобородько дивився на хмари, то все більше нагадували вони йому кішок. Зрештою всі стали, як білі кішки — та сидить, інша ніби спить, а он та нагороїжилася. В однієї хмарини-кицьки був навіть довгий пухнастий хвіст.
Мохобородько зітхнув і на деякий час міцно заплющився. Зараз аж ніяк не хотілося думати про кішок. Інших клопотів по саме нікуди. Вже он розболівся поперек.
Добре, хоч хмари-кішки у піднебессі не турбували пташку. Мабуть, вона й не помічала їх — усе висиджувала старанно й зосереджено. Це майбутня мама, як Мохобородько скоро збагнув. Нарешті з’явився птах-тато: приніс своїй подрузі їсти.
Він трохи посидів віддалік на гілці, недовірливо косуючи на Мохобородька. Згодом посміливішав, підлетів до пташки-мами, ткнув їй у дзьоба якогось черев’ячка і хутко зник у лісі.
Мохобородька це, звичайно, втішило. Останнім часом він мало бував на природі і тепер залюбки спостерігав за птахами. Майбутній тато прилітав і зникав. І щоразу приносив у дзьобику то муху, то комаху, то черв’ячка. Невдовзі він звик до Мохобородька й ніскілечки не боявся його.
Але тут скоїлася нова біда. Якось, коли птах-тато знову підніс своїй подрузі комарика, Мохобородько теж мимоволі одкрив рота. Його мучив голод — що далі, то нестерпніше. Та це й природно, адже у нього в роті ще й рісочки не було. Його спільники так поспішали, що він не встиг попрохати у них собі харчу. Торішню брусницю, що росла в бороді, вискубав до останньої бубини. Мохобородько гірко подумав, що перші ягоди з’являться лиш через кілька тижнів.
Напевне птах-тато збагнув, у чому річ. Коли наступного разу прилетів із черв’ячком, то витягнув шию і хотів покласти свою здобич до рота Мохобородькові.
Але той швидко стулив губи.
— Дякую тобі, — мовив розчулено. — Я розумію, що ти бажаєш мені найкращого, та, як не прикро, не можу споживати ні черев’ячків, ні комах. Я не хочу тебе засмучувати, охоче проковтнув би навіть хруща. Та ба, не можу. Ліпше годуй матір, аби вона могла безклопітно висиджувати у моїй бороді пташат. Тоді вони вилупляться хутчіше.
Хтозна, чи збагнув щось із Мохобородькової оповіді птах-тато, але він пригостив черв’яком майбутню маму і знову майнув по здобич.
Мохобородько зітхнув, зірвав травинку і спробував потамувати нею голод. Безперечно, це не допомогло.
Неборака зітхнув і подумав, що він сам опинився у жахливій пастці.
ПІВЧЕРЕВИЧОК МРІЄ ПРО РОГАТКУ
Автомобіль неквапно котив вузьким лісовим путівцем, що вів усе далі од галявини. Муфтик зосереджено крутив кермо, пильнував, щоб не врізатися у якесь дерево. А Півчеревичок, який сидів поруч, уважно роззирався довкола. Його погляд нишпорив по кущах, верховіттях — необхідно знайти кішок або хоч якісь ознаки їхньої присутності. Але в око не впадало нічого особливого. Все спокійно. Тишу порушували тільки два вертольоти, що кружляли над лісом.