— Та ти просто змерз, — збагнув Мохобородько. — Оце накоїв собі!
— Напевне, так, — погодився Півчеревичок.
— Більше не варто їсти морозиво, — сполохався Муфтик. — Принаймні, могли б кілька порцій прихопити з собою. У моєму фургоні є холодильник.
— Невже? — вигукнув Мохобородько.
— Чудово! — зрадів Півчеревичок. — Тоді візьмемо з собою чималенько, тижнів на вісім!
— Біда лиш у тому, — вів далі Муфтик, — що холодильник діє тоді, коли автомобіль стоїть. Під час руху електрострум так його нагріває, що аж пашить од нього.
— Гм, — гмукнув Півчеревичок. — І морозиво розтане?
— Неодмінно, — сказав Муфтик.
— Я гадаю, доцільніше взагалі відмовитися од припасів, — замислено додав Мохобородько.
— І мені здається, що так наймудріше, — пристав на це Муфтик. — Але я не хочу нав’язувати вам своєї думки.
— Мої пальці скоро задубіють, — заскиглив Півчеревичок. — Може, гайнути до Муфтика й трохи зігрітися в холодильнику?
— Ходімо швидше, — випалив Мохобородько. — Слово честі, мені давно не терпиться побачити автомобіль.
— Дякую, — мовив Муфтик.
І вони попростували.
МУФТИКОВА МАШИНА
Маленький червоний фургон і справді стояв біля головпошти, як і казав Муфтик. Навколо нього зібралося чимало хлопчаків, навіть кілька дорослих стовбичило. Вони навперебій намагалися розпізнати марку і походження авто, але марно.
Не звертаючи уваги на допитливих, Муфтик зупинився біля машини і відчинив дверцята.
— Ласкаво прошу, — припросив він своїх товаришів, і трійця забралася до фургончика.
— О-о-о! — вигукнув Мохобородько, захоплено озираючись довкола. — О-о-ох!
Йому забракло інших слів.
А Півчеревичок і собі тихенько:
— Розчудесно!
— Почувайтеся, як удома, — усміхнувся Муфтик.
— Домівка, домівка… — шепотів Півчеревичок, наче в маренні. — Це слово для мене солодше, ніж шоколадне морозиво. Нарешті після довгих мандрівок — дах над головою!
У Муфтиковій машині на них повіяло домашнім теплом. Тут була справжня маленька зручна кімната. Висока постіль застелена гарною строкатою ковдрою. Коло вікна на столику стояла порцелянова ваза з чудовими жовтими тюльпанами і Муфтикова фотокартка в охайній рамці під склом.
— У житті я кращий, — зауважив з приводу знімка Муфтик.
Навколо висіли ще картини — головно про птаство і тварин. їх із неабиякою цікавістю роздивлявся Мохобородько, а Півчеревичкові спало на думку, що і йому не завадило б сфотографуватися.
Раптом Муфтик занепокоївся.
— Мушу бути до кінця одвертим, — сказав він. — Я маю, окрім своєї постелі, тільки одну розкладачку. Комусь із нас доведеться спати на підлозі, я гадаю, робитимемо це по черзі.
Мохобородько замахав руками.
— У цьому немає ніякої потреби, — заспокоїв він Муфтика. — Я за життя ще жодного разу не спав у ліжку. Ночівля просто неба, десь у лісі — це ж така насолода!
— Навіть узимку? — спитав Муфтик вражено.
— І взимку, — відповів Мохобородько. — До того часу, поки випаде сніг, я відрощую собі ще більшу бороду, і холод мені не страшний.
— Ну, тоді все гаразд! — зрадів Півчеревичок.
Але як тільки він це вимовив, аж захлинувся кашлем. Його так трясло й підкидало, що не скоро Півчеревичок заговорив знову.
— Бухикаєш, бо застудився, — сказав Мохобородько. — Ти надалі менше їж морозива.
— Щира правда, — погодився Півчеревичок, усе ще кахикаючи і щулячись. — Морозиво — корінь зла. Варто не в міру поласувати ним, як маю отаку мороку.
— А чому ж ти зовсім не відмовишся од морозива, як що воно так шкодить тобі? — поцікавився Муфтик. — Є чимало інших смачних наїдків.
— Як, приміром, кисіль, — глузливо усміхнувся Півчеревичок. — Але все життя я не можу їсти лише кисіль.
— Годі базікати, — рішуче сказав Мохобородько. — Кашель треба чимось лікувати. Тут можна закип’ятити воду?
Муфтик кивнув:
— Кип’ятильник є, кухонька поряд за шторою.
Він одхилив завісу, і всі побачили на стіні потужний гачкуватий нагрівач із довгим дротом. Там же, на полиці, стояв посуд, горщики, каструлі, сковорідки, інше кухонне начиння, був і холодильник, про який Муфтик оповідав раніше.
— Кип’ятильник — гордість нашого господарства, — вів далі Муфтик. — Окріп буде миттю, при бажанні можна й ціле озеро закип’ятити. Але прикро, що він діє лише тоді, коли автомобіль їде. Відверто кажучи, це вельми незручно. Адже ви розумієте, одночасно вести машину і поратися на кухні одному несила.