— Пробка, — пояснив Муфтик. Півчеревичок визирнув у віконечко.
— Ще й завелика, — зрадів він. — Я зроду такої ще не бачив.
— Саме ж бульбашить! — нервував Мохобородько. — Якщо ми довго стоятимемо тут, вода прочахне, і нам доведеться все розпочинати заново.
— На жаль, нічого не вдієш, — сказав Муфтик. — Проїхати ніяк.
— Мій кашель, сподіваюся, мине й так, — висловив припущення Півчеревичок. — Тож не варто задля цього клопо татися.
Мохобородько не зважив на Півчеревичкові слова.
— Спробуй-но околяса! — гукнув він Муфтикові. — Зглянься на бідолашного Півчеревичка!
— Я од щирого серця співчуваю йому і журюся над його нещасною долею, — сказав Муфтик. — Хіба це жарт: самотою тинятися по білому світу, а єдиний супутник у житті— іграшкове мишеня!
— Я кажу про Півчеревичків кашель, — суворо випалив Мохобородько.
— Звісно, і я про кашель теж, — кивнув Муфтик. — Спочатку — самота, потому — кашель. Та попри все, об’їхати не маємо змоги, ніде не проберемося.
— Тоді повертай назад, — невгавав Мохобородько.
Муфтик зиркнув у дзеркальце.
— І позаду запруджена дорога, поглянь-но.
Мохобородько зітхнув, перестав чаклувати над каструлею і забрався на переднє сидіння до Муфтика. Тепер і він побачив справжню, навдивовиж нескінченну пробку.
Скільки сягало око, по всій вулиці щільно вишикувалися машини: одна за одною, впритул. Мов оселедці у діжці. І все рибовози та молоковози. Рибовоз поряд із рибовозом, молоковоз зачепився за рибовоза. Молоковоз і рибовоз, рибовоз і молоковоз. Молоко і риба, молоко і риба, риба і молоко… Машини попереду, машини позаду. Скрізь машини. Ні туди ні сюди.
— З якого приводу ця колотнеча? — здивувався Півчеревичок.
Муфтик стенув плечима.
— А чай, до речі, вихолоняє, — журився Мохобородько.
Друзям не зоставалося нічого іншого, як очікувати. Так вони простояли майже годину. Напій геть прочах, а нічого більше не змінилося. Тиснява суцільна, вантажівки за цей час просунулися тільки на один-два кроки.
— Треба б розпитати, що сталося, — вирішив нарешті Муфтик. — Має ж бути причина — скупчилося стільки машин.
— Причиною є не що інше, як відхід од природи, — сказав Мохобородько. — Люди повернулися до природи спиною, жадають зручностей. їм ліньки ходити пішкома, і вони роблять стільки машин, що вони вже не поміщаються на вулиці.
— А сам сидиш у зручному автомобілі, —засміявся Півчеревичок.
— Що за жарти? — спаленів Мохобородько. — Ти не забувай, що я тут для того, аби приготувати тобі чай з оленячого моху. Гигикання тут ні до чого. Зубоскалитимеш тоді, коли покуштуєш відвару.
— Я прошу вас не хвилюватися, — примирливо мовив Муфтик. — Чвари до добра не призводять. Я, приміром, коли хвилююсь, то зразу починаю плутати різні речі. Давайте ліпше гуртом виберемося з машини і довідаємося, у чому річ.
Півчеревичок і Мохобородько не перечили, і трійця ступила на вулицю. Тут же, біля стовпа з ліхтарем, надибали на двох водіїв з кислими лицями, котрі задля розваги й од нудьги смалили цигарки.
— Здоровенькі були, братове! — запросто звернувся до них Муфтик, наче то його давні друзі. — Що, теж застряли, га?
— Авжеж, — одказав шофер рибовоза.
На його лискучий козирок начіплялося луски — отже, він возить рибу.
А другий водій, який пахнув молоком, ніби немовлятко, у свою чергу додав:
— До цього нам не звикати.
— Он воно що, не звикати, — втрутився у розмову Півчеревичок. — Тут часто коїться отаке?
— Авжеж, — повторив водій рибовоза.
Чоловік, од якого пахло, мов від сисунця, і тому легко було здогадатися, що він возить молоко, пояснив:
— Ця колотнеча через одну чудернацьку бабцю, котрій до вподоби годувати кішок — з усього міста злазяться до неї на сніданок, і вона замовляє силу-силенну машин із рибою та молоком. До цього нам не звикати, я, здається, про це казав.
— Авжеж, — ствердив водій рибовоза.
— Про таку нечувану любов до тварин я чую вперше, — вражено похитав головою Півчеревичок.
— Я теж люблю тварин, — додав Мохобородько, — і навіть дуже. Але вважаю, що і в найпалкішої любові мають бути якісь межі.
— Як на мене, можна любити одну, двох чи принаймні трьох кішок, — сказав Муфтик. — Якщо їх більше, то ця кошача залюбленість, по-моєму, тільки завдає клопоту.
— Авжеж, — погодився водій рибовоза. — Подумати лишень, скільки я перевіз свіжої риби для муркотух та муркотунів!
— А на греця та бабуся годує цілу кошачу зграю? — поцікавився Півчеревичок.