А все через війну. Коли не було війни — був мир.
Поля
Учора приїхали друзі: хлопчик Сашка, його старший брат Ерик і тьотя Аля. Я давно їх чекала. Не вірила, що повернуться. Коли вони в грудні виїхали в Краснодарський край, до родички, я молила їх подумки щодня: «Дорогі, любі сусіди, повертайтеся! Не кидайте мене! Я вас усіх дуже люблю (особливо Ерика й Сашку). Чому ви так довго не повертаєтесь? Приїдьте, я так сумую!»
Навіть вірші народилися самі собою, щойно я подумала про Ерика.
І вчора вони приїхали. До нас відразу прибігли Ерик і Сашка, в гості. Електрики не було. Ми сиділи при свічках і грали в карти. Потім вони покликали мене до себе, але я не пішла.
А сьогодні я вдягла свій найкрасивіший халат і зачесалася. Мама це помітила і каже:
— Полю, як хлопці приїхали, ти стала дбати про себе!
— Ні, я навіть у гості до них не піду, — вилетіло в мене (хоч це й неправда).
— А вони й не покличуть! — відрізала мама.
Не знаю чому, але я жахливо почервоніла. Мабуть, я таки й справді до них не піду. Сашка по секрету сказав, що вони ненадовго — виїдуть із Чечні за два тижні. Вони по свою бабусю приїхали. На неї в її будинку напали. Обікрали. Налякали. Вона старенька, жила далеко від нас, у мікрорайоні.
«Життя — важка штука». Це точно.
До школи не пішла. Ангіна.
Учора знову прокралася до Альонки, у приватний сектор. Вони так і не виїхали. Бойовики їх шукали — налякали розстрілом старенького дідуся Пашу, який ховав Альонку з тьотею Валею в себе. Йому стало погано з серцем, він помирає.
Бойовики зайняли квартиру всерйоз. Не вигнати! Правду про дядька Адама слухати не хочуть.
Виїхати з Чечні в Альонки з тьотею Валею не виходить. Що ж робити? Їх уб’ють?!
Бачила бабусю Сашки й Ерика. Її звати Тося.
П.
Мені купили сукню! Я відразу пішла в гості до Сашки.
Я на ринку торгую соком. Заробляю на їжу.
Зайшла до сусідів, Сашки, Ерика й тьоті Алі. Але Сашка відмовився розмовляти без жодної причини і втік до Башира. Грати у футбол. А Ерик пішов у гості до Мансура. Я мусила розділити компанію млинців зі сметаною, тьоті Алі й телевізора. Більше я до них не піду!
Ох, попався б мені цей Башир!
Поля
Була в Ерика. Він відразу втік, а Сашка посидів-посидів і так само втік.
Тепер маю план, як висловитися: завтра йтиме фільм «Серця трьох», і я скажу Сашці, коли він прийде по мене: «Зайди-но сюди. Я до кого йду в гості? До тебе чи до тьоті Алі? Чому ти кличеш мене, а потім залишаєш і йдеш гуляти? Не хочеш дружити — так і скажи!» Подивимося, що з цього вийде.
У мами скоро день народження. Купила їй подаруночок.
З докорами другові Сашці в мене, звичайно, нічого не вийшло. Він наступного дня прибіг, і я йому пробачила. Але зараз про інше.
Щоденнику, я ходила з Ериком і Сашкою по питну воду в сади-городи. У наших будинках води немає. Тягаємо відрами. Хлопці всю дорогу з мене знущались, але не злостиво, а ніби жартома. Через сік «Юпі». Вони казали, що я його не ложкою в карафі розмішую, а руками розводжу. Ну так, у мене рука пофарбувалася трохи.
Потім вони сміялися з панчіх. Називали мене «Пеппі». А панчохи, на мій жах, поки ми йшли грязюкою між садами, забруднились, і вони посміялися ще й із цього приводу. Причому Ерик жартує, а Сашка за ним повторює безперестанку, лиходій.
— Коли ми в грудні виїхали з Чечні до Росії, ми не знали! — сказав Ерик. — А тепер ми приїхали назад і бачимо: ти — дурненька мала нечупара в хусточці. У нас там, у російському селі, були справжні дівчата в міні-спідницях! Вони танцюють на столі й можуть випити! І цілуватись. А ти — дурненька дитина.
Я дуже образилась. Хотіла заревти, але не стала. Ерик це побачив і дав мені щигля. А я його за волосся смикнула. Після цього він сказав, що хлопці й дівчата мають не битись, а дечим іншим займатись, але я зрозумію це лише роки за два. І ще багато чого нафантазував.