Що він мене вчить? Маю 12 років!
Сашці 11 років, а Ерикові нещодавно виповнилося 15 років! І Сашка, який клявся мені в коханні й молився про мир у нашому місті разом зі мною, зараз підтакував старшому братові.
Ми довго стояли в черзі по воду. Коли туди ж прийшла якась дівчина років чотирнадцяти, мої друзі їй заусміхалися. Почали говорити компліменти, викаблучуватись і загравати. А я, набравши води, пішла додому і страшенно образилась.
Поля
Була в школі. Подобається мені Імран. Це мій однокласник. Має зелені очі. Хоча Ерик і Сашка мені теж подобаються. Я не знаю, Щоденнику, чи зможеш ти мене зрозуміти: щось я сама себе не зрозумію.
Ходила до школи. У нас була лінійка — усіх шикували класами. Це тому, що в 11-го класу іспити. Тепер, кажуть, в атестаті буде печатка з вовком. Така печатка тільки в Чечні. А деінде її ніхто не визнає. Нас знімали телекамери, мабуть, по телевізору покажуть.
А я затуляла вуха руками, і не тільки я, але й усі дівчата. Хлопці прямо під ноги кидали «вибухівку» та хлопавки на лінійці, але їм ніхто не робив зауважень.
Сашка зі мною не дружить. Учора, щойно я й мама прийшли до тьоті Алі в гості, він сказав:
— Пограєш із нами в піжмурки?
Я відповіла:
— Добре.
Але тут прийшов Башир і покликав Ерика й Сашку грати у дворі в м’яча, в «собачку». Сашка неймовірно зрадів і заволав:
— Ура! Ура! Я — собачка, цур, у грі я — собачка!
Це тому, що той, хто «собачка», віднімає м’яч в інших.
Тут мій вітчим завітав, і мама пішла додому на наш перший поверх. А я залишилася.
Кажу Сашці:
— Можна, я теж із вами в «собачку» пограю?
Сашка відповів:
— Не те щоб не можна, але тобі буде нецікаво, — і сидить навпочіпках, кеди взуває.
А Ерик говорить:
— Полю, ти ж до Сашки в гості прийшла? Куди це він? (Цього питання я найбільше боялась.)
— Я… — хотіла відповісти я, але мене перебила тьотя Аля:
— Поля до нас додому прийшла!
Та Ерика було не вгамувати:
— Поля прийшла до мого молодшого брата Сашки! А він іде! Чому?
— Що ж, нехай іде, — відповіла я.
(А Сашка собі вдягається.)
— Це непристойно, ти прийшла до нього, а він іде! — Ерик, вочевидь, вирішив мене добити.
— І що? Що із цього? — відповіла я (нічого іншого мені й на думку не спало).
А Сашка ще голосно сказав своїй мамі, що я просилася з ними грати в «собачку»! Але мені буде там «нецікаво». Я ледве з сорому не вмерла.
Ерик і Сашка спокійнісінько пішли у двір.
Поля
Нас зі школи давно відпустили.
Альонка з тьотею Валею все намагаються якось виїхати. Я ворожила на картах. Я теж хочу виїхати з ними.
Сьогодні Сашка стукав у наші двері. Я відчинила. Він сказав:
— Полю, підеш до нас у гості? Будь ласка!
— Не знаю, — відповіла я, пригадуючи останні дні.
— Я по тебе зайду за півгодини!
І пішов. Дивлюся: півгодини по тому біжить із Ериком до хлопців у дворі — грати в «собачку». Ага. Яка ж тварина!
П.
Іде дощ. Він плаче разом зі мною.
Сьогодні, якщо вийде, назавжди з Чечні виїдуть Альонка й тьотя Валя. Вони обіцяли написати листа. Тьотя Валя й Альонка передадуть лист іншим людям, а ці люди передадуть нам, щоб їх не знайшли і не вбили. Речей їм так і не віддали, але дозволили взяти документи.
Уся квартира, усі речі тепер належать якійсь чеченській родині, що допомагає їм виїхати. Але головне — тьотя Валя й Альонка живі.
Мої останні слова були: «Ми ще 1 вересня разом у школу підемо, Альонко! До побачення!» Альонці я на прощання подарувала ланцюжок із шиї. Він був у мене єдиною цінною річчю. І ще ми домовилися з нею — не обрізати волосся, доки не зустрінемося.
Сподіваюся скоро обійняти свою подругу. Допоможи мені, о Боже!
Поля
Сашка не розмовляє, Альонка поїхала, листів нема. Учора з тьотею Алею дивилася комедію. Коротко ввімкнулась електрика. Зазвичай ні її, ні води, ні газу з війни в будинку немає.
Я прочитала книжку з хіромантії, порилася в блокноті прабабусі, де написано про лінії рук, і склала карту долі.
З ризику — перемога. Відхід від влади — заради мистецтва. Чутливе серце. Поет.
Схильність до обжерливості, чуттєвість і лукавство. Небезпека по життю, бунти й війни. Нещасне кохання і щасливий, спокійний шлюб.