Не музикальна, але красномовна.
Є веселість і простота. Егоїзм та гординя часом псують усе, що досягнене.
Але рятують філософія й гумор.
Уже майже рік я займаюся йогою. По дві години на день. Роблю вправи з Хатха і медитую в позі «лотоса». Навчилася заплющувати очі і бачити світло. Ні про що не думати. Особливо це допомагає після сварок і образ. Це рятує.
Я багато читаю про Будду.
Поля
Цілий день торгую на Центральному ринку. Продаю сік. До мене дядьки чіпляються. Зовсім знахабніли, потвори!
Єдина радість: бачила на ринку Ерика. Запитав, як справи. Він теж торгує товаром, мамі своїй допомагає, щоб продукти додому купувати.
Зарплати нікому не платять. Мій вітчим торгує старими запчастинами від поламаних телевізорів. Лагодить телевізори. Мама продає пиріжки, я — сік. Але їжі однаково мало.
Я сьогодні заробила 19 тисяч. Це тільки купити хліба, масло та банку сайри. А мама — 32 тисячі.
Зараз я читала книжку, а мама раптом ні сіло ні впало сказала, що в мене рано будуть діти. З чого вона це взяла? Треба з’ясувати.
Поля
Пропаща я людина! Ніхто зі мною не дружить, ніхто мене не любить. Мені дуже, дуже погано. Я не знаю, чи жива Альонка. Куди їх вивезли? Листа нема. Я торгую з ранку до пізньої ночі соком і жуйками на ринку. Сашка не розмовляє, тікає. Дружить із Мансуром, Баширом.
Поля
Удома. Не торгую. Дощі.
Збираюся все тобі розповісти, Щоденнику, але нема коли. У мене справи: прибирання вдома, потім довгі медитації. Думаю, чи не стати буддисткою?
Ґаутама був великим філософом. Він сказав, що кожен може досягти просвітління. А мені здається, що пітьма навколо може поглинути мене. Я хочу просвітління. Я хочу вирватися з Колеса і бути вільною.
Учора приходили Джамбулат і Адар, діти дідуся Шаміля. Мають по 20–25 років. Вітчима не було. Вони сиділи й розмовляли з мамою.
Їхні розмови мені не сподобались. По-моєму, вони змінилися, стали вживати наркотики. Мама їх пустила, тому що вони сини дідуся Шаміля! Інакше б не пустила. Але без свого батька вони поводились інакше. Нахабно.
У Джамбулата був автомат. Він вирішив показати, як треба стріляти з автомата. Але коли я взяла автомат у руки, я зрозуміла, що ненавиджу зброю. Я ненавиджу зброю тому, що вона вбиває людей і тварин. Тому, що кулі влучають у дерева.
Джамбулат іще зовсім знахабнів і вирішив мене обійняти, коли показував, як натискати на курок. Я його відіпхнула і сказала, що все розповім дідусеві Шамілю. Джамбулат дуже злякався. Швидко пішов із братом.
П.
Привіт! Я довго не писала в тобі, Щоденнику. Для початку створю план:
1. Сварка з Сашкою
2. Іслам
3. Подорож
4. Магнітофон
5. Патошка
6. Робота/ринок
7. Ерик
Я не бачила Сашку вісім днів. Я майже весь час його не бачила, але зараз говорю про останній тиждень. І от він з’явився. Разом зі своєю мамою, тьотею Алею, і братом Ериком. Їм увечері стало нудно, і вони прийшли до нас на чай. То йому вистачило нахабства сказати мені, що він буде зустрічатися з Патошкою! Дівчинкою-аваркою з третього поверху. Вона від мене на рік молодша.
Тепер мені дещо зрозуміло. Це до неї він бігає все останнім часом! Кличе її грати в теніс і в «собачку»! А мене жодного разу не покликав.
Але він дуже помилявся, що зможе мене зачепити. Я сказала йому, що дружу з Патошкою і мене навіть мама тепер кличе «Патошка» — як і її. І він може котитися на чотири вітри і не виправдовуватись! Сашка витріщив очі й мало не впісявся. А тоді підвівся й каже:
— Прощавай навіки!
І пішов. От і все.
Іслам — це один хлопець із провулка. Коли я йду повз нього, зупиниться і стоїть — дивиться, намагається заговорити.
Подорож вирішила влаштувати тьотя Аля. Вона, як і моя мама, повторює, що буде мир.
Треба думати про те, що війна минула. Тепер усе буде як раніше.
Вона вирішила відвезти мене на тиждень до курортного міста Нальчика, якщо вийде. Я й не пам’ятаю, коли відпочивала. Усе торгую на ринку.
Магнітофон купила. Сама! Телевізор давно перегорів і зламався. Мені Ерик допомагав вибирати магнітофон і син тьоті Мар’ям, Акбар.
Патошка — дівчисько з третього поверху. Вона любить брехати й жаднюга. Ми дружимо, але не сильно. Я не знаю, що в ній знайшов Сашка. Зрештою вони одне одного варті. І, хоч як мені прикро, нічим себе не викажу. Головне — зберегти гордість.