— Полю! Я знайшла! Знайшла!
— Що ти знайшла? — питаю я, дедалі більше дивуючись.
— Як що?! Суниці, звісно! — відповідає вона.
Я згадую: це моя сестра.
— Ходімо! — кличе вона за собою.
Дорогою я розповідаю їй сон: про те, як я жила в дивному місті на ймення Ґрозний, як ходила до школи і яка була війна.
Сестра сміється.
— Ну й привидиться ж таке!
Ми з сестрою біжимо далі. Суниць так багато! Швидше треба їх зібрати! Аж тут невідомо звідки чути дзенькіт. Він перетворюється на гудіння. Потім це вже справжня сирена. І голос нашої вчительки, як грім:
— Здавайте твори! Урок закінчено!
Ах, це був сон!
П.
Привіт!
Ти, Щоденнику, і не уявляєш, що тут діється! З’явилися тьотя Аля, Ерик і Сашка. У них бандити захопили будинок! Ох! Ох! Той будинок у приватному секторі, де жила їхня бабуся!
Я їх побачила — подумала, що вони привиди, такі вони були бліді. Що буде далі, невідомо.
Тьотя Аля, тьотя Мар’ям, моя мама, вітчим Руслан, Ерик і я п’ємо чай (я заразом устигаю записувати, не встигаючи пити чай). Усі вирішують, як бути.
Мама запропонувала поїхати в дім і поговорити з бандитами. Але ті мають автомати. Зараз у всіх бандитів автомати. У мене болить горло — застудилася. Бог милостивий, пройде.
Я з Ериком поводжуся неправильно. Знову соромлюсь і ховаюсь за Щоденником. Нічого не можу з собою вдіяти.
З будинку їхньої бабусі бойовиків не вигнати. Міліції немає. Так що, швидше за все, бабуся Тося, Ерик, Сашка й тьотя Аля житимуть у нашому під’їзді. У них тут однокімнатна квартира. Її поки не зайняли бандити.
Щойно зі школи!
У мами на роботі неприємності. Утискають. Раніше, до війни, такого не пам’ятаю.
У школі зранку все було нічого, а потім прибігла Кассі й розповіла, як хлопці з 10-го класу затягли її на горище! І змушували палити. І цілуватися. От!
А кілька днів тому, коли я виходила зі школи, то почула, як десятикласники, показавши на мене пальцем, говорили:
— Ця гаскі?
(Гаскі — презирлива назва росіян.)
— Так, вона — гаскі!
— Точно гаскі? На чеченку схожа! Гарна!
— Гаскі, гаскі!
— Якщо гаскі, то з нею все можна.
Кассі вони піймали вчора й затягли у своє лігво. Її мама й тато на ринку торгують деталями для машин. Живуть вони бідно. Вона вдома й сказати побоялась.
А сьогодні я сиділа на перерві й розмовляла з худенькою дівчинкою Тиною. Раптом підходить до нас «тьотя» 17 років, із 10-го класу! І каже:
— Поліно, ходи зі мною.
З якого привіту, питається? Я її вперше бачу. Доти тільки мигцем бачила, з десятикласниками.
Вона схопила мене за руку й волоком потягла по коридору! А я настільки очманіла від того, що відбувається, що дозволила себе кілька кроків протягти. Потім зупинилась і кажу:
— Я кроку не ступлю. Куди ти мене тягнеш?!
А тим часом хлопці з 10-го класу пішли в кабінет (а там нікого, крім них, не було) і встигли підморгнути моїй «церберці», яка щосили тягла мене шкільним коридором! Я відразу зрозуміла, що вони задумали якусь гидоту!
Вона мені каже:
— Ходи, і без розмов! Тебе зараз де з ким познайомлять… І взагалі — ти «росіянка». Не думай про себе забагато!
Я вивернулась, вирвалась і побігла. Вони це побачили, і за мною. На щастя, урок почався. Я встигла заскочити в клас.
Мені так тривожно. Говорила з Кассі, як бути. Але вона — типу Альонки: «Якщо тебе схоплять, я втечу».
Тина, худенька чеченка, взагалі страху натерпілась. Тепер зі мною навіть розмовляти боїться, щоб не потрапити під розбірки. Ми з Тиною ходили іноді разом додому. Але від згорілої п’ятиповерхівки вона йде в інший бік, а мені ще два квартали йти на самоті.
Сьогодні з неспокійною душею йшла зі школи і бачу: стоїть новий сусід із нашого будинку (який уже не раз висловлювався, що нас із мамою треба вбити). Цей здоровенний чолов’яга став кричати на мене по-чеченськи. Я йду, вдаю, що це він не мені. Адже я його навіть не знаю, що він може мені говорити? Тоді він став російською кричати:
— Російська суко, я тебе заріжу! — і ще щось горлав і горлав.
Зараз я вже вдома. Але мені все одно страшно.
Тьотя Аля в нас учора ночувала. А Ерик у Мансура. Вони бояться ночувати у своїй квартирі.