Поля
Причапала сьогодні до школи: дивлюсь, а банда Лур’є-Левиці вже виглядає когось біля воріт.
Хотіла повз пройти.
Але Міла перегородила мені дорогу і каже:
— Поліно, ти в Мамеда (або Мехеда — я не зрозуміла точно) закохана, так?
Спочатку я навіть трохи злякалась, бо мені здалося, що вона сказала «Ахмеда».
Я подумала: зараз буде бійка, їх шестеро, а моїх дівчат немає, і кофтина в мене нова, а стане дірява.
— То з Мехедом, значить, крутиш? — повторила Міла.
Почувши незнайоме ім’я, я знизала плечима й сказала:
— Ти зовсім, чи що?!
На що Яха, Малка й Німа заявили:
— Звичайно, з ним! Він сам сказав!
— Ну й іди до нього!!! — чомусь істерично закричала Лінда й заплакала.
Тара її обійняла.
— Зовсім здуріли! — я посунула їх із дороги і пройшла. Бійка мене обминула.
Прийшла додому, а мама каже, що цей хлопець, уже не знаю, як його звати (Мамед чи Мехед), певно, сам нашим дівчатам щось набрехав. Просто знущається, бо я росіянка.
П.
Була вдома в Хейди. Така біднота! Сісти нікуди, немає навіть стільців. Сидять на підлозі! Одне ліжко, і повно народу у квартирі (дядьки, племінники, ще хтось).
Хейда лінується прибирати, і її тьотя встигла мені поскаржитися, що вона «як тарган».
Бачила мигцем Мансура. Він пішов до Ерика. Вони друзі. У Мансура теж мама росіянка, як і в Ерика, як і в мене.
Вітчим Руслан став до мене прискіпуватися сьогодні, і ми посварились. Мама його захищає. Кричить на мене. Прикро!
Склала вірш. Мама каже:
— Викинь його у відро для сміття! Нездара!
7.00. Учора ми всі страшенно полаялися. До нас завітала тьотя Аля й запросила мене до себе. Мама стала кричати на неї, я на маму, а вітчим Руслан на нас усіх. У результаті Руслан гримнув дверима й пішов.
Тьотя Аля пішла до себе у квартиру, а мама півночі відривалася на мені, вигукуючи лайки.
Зараз мама мене розбудила о сьомій ранку і виганяє за двері.
— Іди, торгуй на ринок! Давай! Давай!
Сама вона вдома буде лежати. Чекатиме, що я гроші принесу.
13.00. Я дуже змерзла. Холодно. Сніг. Наторгувала мало. Куплю перекусити мамі. Може, вона подобрішає?
17.00. Розрахунок справдився. Мама поїла приготовану мною вечерю і дозволила піти до тьоті Алі. Мій вітчим Руслан удома. Сидить за швацькою машинкою. Шиє.
Поля, яка жує мандарин
Торгувала. Познайомилася на ринку з дівчинкою-росіянкою. Має 11 років. Її звати Вероніка.
Вітчим образився. Ні з ким не розмовляє.
Була в школі. Через те, що втекли з прибирання, втику не було.
Я з Хейдою ходила по воду на колодязі. Три години воду тягли у відрах. Важко.
Вітчим ходить набундючений.
А клята сусідка тьотя Айшат, якій моя мама врятувала дядька Адама, лізе з гидотою. Обзивається й бажає нам смерті. Як побачить на вулиці, кричить:
— Навіщо врятували Адама?! Я не хочу жити з калікою! У нього тепер ноги немає!!! Нехай би вмер!
Вона — мати чотирьох дітей.
Поля
Ерик і тьотя Аля поїхали сьогодні. Баба Тося лишилась. Їм немає на що жити, і вони хочуть одержати пенсію баби Тосі.
Пенсію в Чечні не платять, платять у Росії.
Я малюю свічку з натури. Віск капає просто на стіл.
У наш клас посередині навчального року прийшла нова дівчинка. Лур’є-Левиця не прийняла її у свою «елітну банду». Ми хотіли з нею подружитись, але вона сама собою. Вона з гірського села. Чеченка. Але в неї російське ім’я — Арина.
Дівчина після школи йде на ринок у центрі міста і торгує — зовсім як я. Вона продає чоловічі сорочки та жіночі майки. Купує їжу, готує. Уроки робить уночі. В Арини багато сестер і братів, а вона найстарша з дітей у родині. Має 12 років.
Кассі вирішила з нею зблизитись. Намалювала троянду, дуже гарну, і подарувала мені:
— Вибач, Поліно! Я пересяду до неї за парту! Хочу говорити з нею.
Ну що ж, я не ображаюсь.
Поля
Що коїться, жах! Мама сказилася. Б’є мене нізащо! І руками, і ногами. Кидає в мене речі! А все через Хейду. Вона… Не можу продовжувати — мама кричить і кидається. Вибач.
19.00. Мама лається і знов-таки нечесно б’ється. Говорить: