— Ти клята тварюка! Худобина! Я тобі покажу! Я видам тебе заміж за злющого дядька, ось тільки закінчиш 9-й клас! — і все в цьому дусі.
Ще мама купила мені набір білизни для посагу, а тепер усе забрала собі у свою шафу.
20.00. Ну й дісталося! Мама грозила, верещала і шпурляла в мене всі речі, що попали їй під руку. Зараз затихла (тьху, тьху, тьху). А все через те, що в нас у квартирі було заземлення. Це такі дроти від сусідів ідуть, щоб електрика хоч іноді вмикалась. А заземлення потрібне — дріт зачищається й один кінець на залізну батарею прив’язується, а другий кінець дроту в розетку вставляють. І треба саме в певне гніздо розетки запхати кінець!
А Хейда прийшла до нас і, поки я відвернулася, вона витягла дріт і сунула його не в те гніздо! Вийшло лихе замикання! Дроти загорілись! Хейда пищить! Удома тільки я й вона! Я хотіла руками дріт схопити, але згадала, що струм може вбити людину. Схопила палицю дерев’яну й зуміла витягти дроти, що палали, з розетки.
Мама мене побила за те, що так вийшло. І кричить. Природно, завтра я йду на ринок торгувати («без розмов»), і взагалі накладено купу покарань. Наприклад, мама заявила: «На Новий рік я ляжу спати, а ти роби що хочеш!»
Якщо так і станеться на Новий рік, я лежатиму в ліжку з заплющеними очима. Я уявлю тьотю Алю, Ерика й Сашку. І бабу Тосю! Яка різниця, з ними я чи ні? Вони ж зі мною!
Прийшла до нас бабуся Тося. Я їй про все поскаржилась. А дядько Хейди полагодив дроти. Виявилося, нічого страшного не сталось.
Зараз мама з кухні говорить:
— Полю, йдеш пити чай?
— Ні, — відповідаю. За що мене били, питається?
— Йдеш?! — репетує мама.
— Ні! — кричу я.
— Полю, йди, будь ласка, мила, — просить бабуся Тося.
Я пішла, а мама мене побачила й заходилася ще дужче верещати:
— Геть звідси, мерзенна тварюко! Забирайся!!!
Баба Тося несміливо заступилася:
— Навіщо ж так?
— Нехай за свої слова відповідає, — кричить мама. — Сказала: «Ні», значить — ні! Без чаю обійдеться! Осляча порода!
— Ну й добре! — сказала я та вийшла.
А мама все репетує й репетує.
Я сіла складати вірші про кораблі в океані.
4 ранку!!! Зараз близько 4 години ночі (чи ранку?)!!! Мене мама підняла о 2 годині ночі й сказала так:
— Я засмучена. Горло болить. Спати не хочу. І тобі, поганці, спати не дам!
Підняла стусанами з ліжка. Змусила заново прибирати всю квартиру.
Тепер близько 4.00 ранку, і вона дозволила мені, бачте, поспати до 5.00 ранку, а потім — на ринок працювати. А я вже спати не хочу.
16.30. Торгувала. Купила їжі додому. Бачила на ринку Вероніку, росіянку. Вона з незабезпеченої родини. Ночує де трапиться. Її руки у виразках. Вона ходить по торговельних рядах і просить їжу. Іноді їй подають пиріжок або шматочок хліба.
Ще я познайомилася з дівчинкою-чеченкою. Має 12 років. Її звати Зарема. Вона зі своєю мамою лазять по купі сміття. Збирають речі зі смітника, чистять їх до блиску біля свердловини з крижаною водою, миють і продають на ринку, у рядах із мотлохом. Їдять нечасто. Можуть один-два дні не їсти. Хліба купити не можуть. Вони хороші люди, чесні й скромні.
Поля
9.15. У мене є листівка — мені її дідусь Анатолій подарував. На ній зображені гори та долини. Скачуть вільні коні. Мустанги. Вони не живуть у неволі.
Я думаю, якби дідусь не загинув під час обстрілу, все б було інакше. Я могла б від мами піти до нього жити, у його квартиру. Бабуся Елізабет загинула під бомбою.
А інша бабуся Галя і прабабуся Юля-Маліка померли. Тато помер давно, коли я була маленькою. Так мама каже. Нікого не залишилось.
22.00. Завтра до школи не йду. Воду дали на квартиру. І відразу прорвало каналізацію! Вона ллється прямо на підлогу! І в нас, і в тьоті Мар’ям. Усі вичерпують відрами. І я, і тьотя Мар’ям, і її діти Акбар та Юсуф. Ми ж на першому поверсі, а всі сусіди згори «стараються», щоб у нас була робота. Ніхто не слухає, що треба перестати користуватися туалетом!
П.
7.00. Виношу каналізацію. А Юсуф — лежень, навіть воду в себе не прибирає. Слюсаря теж ніхто шукати не йде. А вже якщо піде по слюсаря Юсуф, в Африці точно здохне слон!
Я всю ніч працювала — виносила відра. Мама та бабуся Тося пішли на ринок у справах. Сказали, що я сама мушу дати раду проблемам. Як з’ясувалося, винна в забитті каналізації тьотя Роза — сусідка. Вона нещодавно з гірського села й не знала, що в унітаз не можна кидати сміття!