Поля
Дідусь хворіє. Він лежав. Мама купила ліки. Потім він поїхав до свого помешкання.
У його квартирі багато книжок — їх ніколи не прочитати! Книжки на всіх полицях, а полиці від підлоги до стелі! Дідусь їх купує і зберігає.
Я читала Сервантеса, «Дон Кіхота», два томи. Книжки старі. Там усередині картини закриті папером тонким. І я дивилася ці картини й думала, що теж там подорожую.
Поля
Я прокинулась і згадала дідуся. Позавчора йшов дощ. А потім було сонце. Ми пішли дорогою, і дідусь сказав:
— Бачиш дерево? Воно — дитина. Потім дерево стане доросле, а потім старе. Колись зникне. З нього зроблять стіл або розтоплять грубку. Так завжди буває.
Це була береза. Ще він сказав:
— Не рви листя. Йому боляче.
Я сказала:
— Ні, не боляче.
А дідусь сказав, що листки — це пальці. І я зрозуміла, що, якщо їх зірвати, їм боляче.
Я більше не буду.
Поля
Гуляли двором і співали пісні. Я, Альонка і Хава. Про те, як у нашу гавань заходили кораблі, великі кораблі з океану.
Я придумала співати пісню. Ми ходили навколо дому й горлали. Сусіди стукали кватирками.
Потім прийшов місяць. І ми здивувалися. Місяць був червоний. Ми ніколи раніше не бачили червоного місяця! Він був великий, а навкруг червоне світло. Я сказала:
— Давайте втечемо звідси. Аж за сині гори!
Хава не погодилась, Альонка злякалась. Ми вже якось тікали з Альонкою. Недалеко. За дві зупинки тільки втекли.
Поля
Відпустила мураху. Вона так і не збудувала палац у скляній банці. Мабуть, просто не стала. Не схотіла для мене. Або не змогла на самоті.
Поля
Мамі на роботі не платять грошей. Ми торгуємо газетами. Ходимо і продаємо їх по вулицях з ранку до ночі. Кричимо: «Газети! Газети!» Ноги болять. Нам потрібно купити ліки. Дідусь у лікарні.
Була на Святі школи. Сказали, у нас будуть уроки кулінарії. Це добре. Я люблю готувати. Мене тьотя Мар’ям учить робити халву й вареники.
Гралася з Ваською. Це син тьоті Дусі.
Я подарувала Альонці коника. Вона подарувала його Васьці. Я вчепилась у ноги коника. Не хотіла, щоб Васька забрав. Усі ревли.
Потім я бачила Вадикову бабусю. Її звати Аксінья. З Вадиком я дружила. Катала його на санчатах, коли зима. Він же маленький!
А потім вийшла якось, а мені назустріч біжать хлопці: Вітя і син дяді Умара. Кричать:
— Вадик горить! Вадик горить!
Я подумала, сад у Вадика горить. Уже горіли сади за будинком. Сухо, дощу немає. Пішла до Вадикової бабусі. Сказала:
— Сад ваш горить.
Вона відповіла:
— Нехай горить!
Тому що була пожежа, і тато Альонки згорів там: пожежу в саду гасив сусідам. От.
Потім ми пішли гуляти: я, мама й Альонка. Були в парку і їли морозиво. Прийшли додому, а тут Сашка з другого поверху їде на велосипеді. Кричить:
— Вадика знайшли!
Мама не зрозуміла, і я теж, а Сашка сказав:
— Його замкнули в саду в сараї Вітя й Васька та підпалили. Він згорів! Живцем.
Я сказала, що неправда. Я бачила Ваську. Він в Альонки телевізор дивився. А назустріч мені бігли Вітя й син дядька Умара. Світленький чеченець.
Васька не палив нікого. Він мультики дивився! А родина Вадика в міліцію написала на батьків Васьки. Тому, що батьки Віті — п’яниці. Вітя дегенерат. А Васька нормальний.
Вадика поховали в труні з закритим віком. Тільки фото було.
На ринку були люди зі зброєю. Щось шукали. Усі злякалися.
Я пішла до нової школи. У класі багато дітей. Є дівчинка Діана. Її мама вчителька. Діана всіх б’є й відбирає сніданки. Рве зошити. У мене теж порвала зошит.
Я так хвилювалася на диктанті, що переплутала слова. Дуже боюся трійки. Мама може побити.
Зате мій твір усім сподобався. Його читали навіть старшокласникам в інших класах. Сказали, просто чудово! Я написала, що настала осінь. Кожен листок живий. Він зберігає в собі історію свого життя.
Поля
Наша вчителька Людмила Ніколаєвна грається з нами на перерві. Вона сива. Ми її дуже любимо і при ній не сваримося. Вона попросила намалювати в зошиті слов’янських міфічних істот: домовика, лісовика й водяника.