У школі обзиваються. «Російська свиня!», «Російська тварюка!», «Твоє прізвище — ганьба», «Росіян убивати!». Що я їм зробила? Вони ж мене зовсім не знають! Чому вони думають, що я росіянка? Спитала маму. Мама каже, всякі люди в нашому роду є: і росіяни, і кавказці; і релігії в предків різні. А ті, хто обзиваються, просто дурні.
— Ти в Ґрозному народилася. Це — твоя Батьківщина. Тут твій дім, — говорить мама.
Вона хворіє, встати не може. Родичів у нас немає. Була в Ставрополі двоюрідна тітонька, але адресу давно загублено, і мама з нею ніколи не родичалась. Виїхати нам немає куди. Тут будемо жити.
Дай Боже, щоб настав мир!
Хейда пішла до магазину й загубила гроші. Їй тьотя дала на їжу. Потім Хейда плакала, тому що їй дісталося на горіхи. Вона прийшла до нас скаржитись. І пішла додому. А ввечері такі розмови у дворі, що Хейда загубила гроші тому, що зі мною дружить! Тому, що я росіянка. А я й грошей тих ніколи не бачила. Хейда до нас прийшла вже після домашнього прочухана!
У мене голова болить після всього. Яка несправедливість!
П.
Сьогодні я просто відкриваю книгу скарг.
До школи з’явився Мага. Той самий, крутий, з яким ми то дружимо, то б’ємося. Він відразу шуганув Аліхана, який малював для мене в зошиті кораблик, і передав через Хасика-забіяку, що кличе мене на побачення.
Після цього визвірились не тільки всі з банди Лур’є-Левиці, але й мої дівчата з класу, з якими я дружу! Дивляться косо.
Мама заявила, після того як мене днями побили десятикласники й викрутили руку, що я сама винна — погано б’юсь. І щоб їй я більше не скаржилась і розв’язувала свої проблеми сама.
Спасибі, дівчата Кассі й Тина допомогли мені відбитися в останній бійці. А то не знаю, чим би все закінчилося.
Бачила дворових хлопців: Іслама й Казбека. Пробурчали щось злісне і пройшли повз.
Піду я до Хейди.
Мама сказала, що таких, як я, дівчат на кожному розі. І не те щоб комусь сподобатись, але навіть просто дивитись у мій бік ніхто не буде.
Як мені жити?
Я йду до школи. І не знаю, чи повернуся.
Перечитую Некрасова «Кому на Русі жити добре?». І відповідаю:
— Нікому!
Іноді я уявляю себе псом Шариком, якого знайшов професор Преображенський («Собаче серце» М. Булгакова). Шарика хоч у теплий дім узяли! Де є опалення та світло. А мені й туди дороги немає. Таких, як я, «багато на кожному розі»!
Сьогодні я почистила банки, які знайшла брудними на смітнику, вимила їх і продала на ринку. Тітки беруть для варення. На гроші купила всього на суп: цибулю, моркву, картоплю. Варитиму суп із рису.
Якось давала тебе мамі почитати, милий Щоденнику. Більше не дам. Обіцяю.
П.
Треба робити уроки! Завтра до школи. Задають мало. Уроків два-три. Пишемо в рукавичках. У класі з рота йде пара. Хлопці гризуть олівці й викаблучуються, наче в них цигарки.
Я з Кассі на спір узялася тримати Уразу. Це піст. Ні пити, ні їсти вдень не можна! Місяць Рамадан. Тільки вночі можна їсти. Тримають або три дні, або шість, або дев’ять, або всі тридцять днів посту.
Лунет приходила. Кликала мене винести сміття. Ох і хитрюга!
З Хейдою нас штучно сварять. Як же: не чеченці з росіянкою дружити! У будь-якому разі через ті гроші, які вона загубила десь і яких я не бачила в очі, мені чомусь брешуть. Я приходжу до неї, стукаю в двері. А її родичі кажуть:
— Хейди немає!
Весь час так відповідають. А вона вдома. Я її у вікно бачила. Усьому кінець! Дружбі кінець! Лізуть дурні думки.
Я тут подумала й вирішила написати для себе правила. Вони дуже важкі, і, думаю, відразу не вийде.
1. Ніколи не боятись.
2. Добре битись.
3. Бути винахідливою в будь-яких ситуаціях.
Виграла суперечку з Кассі. Я теж можу тримати піст і не їсти вдень!
Сьогодні понесла на ринок, у район барахолки, наші старі каструльки та чайник. Товару немає. До цього я порожніми банками торгувала. Тепер із дому вирішила продати щось. Їжі немає. А мама просить поїсти!
Заметіль. Я закрижаніла. Десь удалині з автоматів стріляли. Ніхто нічого не купив. Я стала подумки молитися, щоб Бог побачив мене. Я знаю, що всім хочеться їсти. Але я не можу прийти додому без хліба. Мені хліб дуже потрібний! Хоч маленьку булку!
Темніти почало. Усі вже додому збирались. Дивлюсь, а прямо біля моєї ноги гроші лежать у снігу. Багато грошей! 105 тис. р. У рулончик скачались. Я відразу їх у кишеню поклала. Потім мені соромно стало, адже гроші чужі! І я спитала сусідів із барахолки — кульгавого дідуся-росіянина та бабусю-чеченку, — чи не губили вони грошей.