Займаю себе прибиранням і роботою. Торгую.
З Хейдою годую бездомне цуценя. Ми його переховуємо, щоб не вбили сусіди. Собак тут не люблять, убивають.
А в школі на моїй парті великими літерами хтось написав: «ПОЛІНА — РОСІЙСЬКА ТВАРЮКА І ПОВІЯ». Я стерла це, як могла, і закреслила пастою.
Дівчинка Арина, побачивши, як мене трусить, почастувала халвою. І сказала:
— Серед нас, чеченців, багато ідіотів. Але є й гарні люди. Мені дуже соромно за тих, хто це написав.
Поля
Знову чіплялися хлопці з 10-го й 11-го класів. Говорили:
— Усі знають, хто ти! Не вдавай!
— А хто я? — спитала я.
— Росіянка!
— Хто це сказав?
— Усі знають. Батька немає, а мати в тебе росіянка!
— І що?
Отже, ти — наша рабиня! Ми будемо з тобою робити, що забажаємо!
— Ага, вже, — я про всяк випадок показала їм ніж, який ношу в чоботі. Ми ним удома хліб раніше різали. Старий ніж.
Але хлопці відсахнулись.
— Тільки зачепіть! — сказала я. — Будете знати!
Вони ще покричали на мене всіляку гидоту, але не полізли. Додому поїхала з Тиною. По неї на машині приїхав дідусь.
Поліна
У бабусі Тосі двері у квартирі заклинило. Довелося вибивати. Допомагали сини тьоті Мар’ям і я.
Ще бабуся Тося їздила у свій будинок у мікрорайоні. «Господарі», які захопили його, кудись виїхали.
У школі десятикласники знову підсилали свою дівчину. Вона мені погрожувала. Типу, я повинна зрозуміти своє місце: «росіянки всі завжди — повії», підкорятись, і зі мною «все можна», інакше вони мене просто вб’ють.
Кассі боїться — до школи не ходить. Тина сама не втручається. У Сети бабуся захворіла. Вона не вчиться. На інших покладатися не можна. Боягузи.
Зі мною тільки старий ніж для хліба. Я пошила для нього чохол зі шматка шкіри. Ношу в чоботі. Якщо вони мене впіймають, то кинуть на землю. Але єдине, що я зможу зробити, — ударити хоч одного. І я це зроблю.
Весь час думаю: чи йти мені завтра в школу?
П.
Ерик далеко, у Росії. Там ніхто не стріляє по будинках і людях, як у нас.
До школи ходити небезпечно. Вони не дають мені спокою. Сьогодні знову чіплялися. Хотіли потягти в машину. Ледве вирвалась.
Сиджу в бабусі Тосі у квартирі, у нашому під’їзді, на другому поверсі. Сюди ж до мене приходила Хейда. Їй скоро 12 років. Вона в школі вивчає арабську.
Мама пронюхала про подарунок на 8 березня. А я так люблю робити сюрпризи.
Поля
Незрозумілий висип. Багато хто ним покрився. Все тіло в плямах. Дорослі кажуть, це зброю таку на нас випробовують. Начебто «експеримент». Плями з’являються, потім самі зникають. Мазі не допомагають. Так з 1995 року.
Мама посварилася з бабою Тосею. Через те, що та не прийшла вчасно й мені довелося сидіти стерегти її квартиру.
Баба Тося боїться залишати квартиру без когось. Адже зайдуть і захоплять! Якщо стукають у двері (а стукали, і не раз), я по-чеченськи питаю:
— Хо міл ву? (Хто там?)
Бандити тоді йдуть. Думають, що цю квартиру вже захопили.
Мені снилися страхіття. Усю ніч. Мені снилося, що я в полоні і мені відрізають голову. Куди ніч, туди й сон! Приказка така — щоб не збулося.
15.05. Нам б’ють двері кулаками і дзвонять у дзвінок. Я питаю: хто там? Мені відповідають якісь хлопці:
— Відчиніть! Негайно відчиніть!
Знають моє ім’я. Хто їм сказав? Я, зрозуміло, не відчинила і навіть близько підходити не стала: були випадки, коли стріляли крізь двері. Побили наші двері й пішли.
Чиї це витівки?! Я скоро зовсім з глузду з’їду в цьому пеклі!
Поля
Ще вчора я подарувала мамі шоколад і печиво. Хейда поїхала до свого батька.
І дуже погана новина. Син тьоті Мар’ям, Юсуф, знайшов нашого кота Мишка в підвалі під будинком. Хтось котові перерізав горло ножем. А потім, мертвого, його вже кинули в підвал. Кажуть, востаннє кота бачили в під’їзді, коли там були хлопці з чеченської родини із другого поверху.
Поля
Приходить зараз дівчинка Лунет і каже:
— Там тебе один хлопець кличе. Вийди!
Я дуже здивувалась і, звичайно, не повірила. Питаю:
— Який іще хлопець?
Лунет відповідає:
— Я його не знаю.
Зачинила свої двері. Напевне, це ті хлопці, які вже ломилися.
Усе ж таки я сподівалася, що тоді хтось зі знайомих бешкетував, а виявляється, все значно гірше, ніж я припускала. Ці люди підіслали Лунет, дурненьку пліткарку. Отже, хочуть мене виманити.