— Ну швидше, давай! — підганяв начальник півголосом.
Тоді малий хлопчак почав:
— Ту-ру-ру... кхи, кхи...
— Не так. Знову вона в тебе кашляє. Давай ще раз.
— Тру... і-гі-гі-гі-гі-і-і...
— Ой-ой-ой, вона ірже, як кінь. Спробуй іще раз!
— Та-дра-та-дра-брррр...
— Ой, тепер вона бурчить, як бормашина. Ти що, розучився сурмити?
— Та-дра-та-дра-там-тідрата-тідрата-ті!..
Нарешті! Тільки тепер пощастило малому засурмити підйом так, що сурма в нього не кашляла, не іржала й не бурчала. Задоволений хлопчик обтер собі губи й став струнко поруч начальника.
З наметів почали виглядати скуйовджені голови, а потім вилазили й самі хлопчаки, бігли до води й милися так, що аж бризки летіли. Начальник табору був задоволений.
Аж тут хтось прибіг і пожалівся:
— А Їрка закинув моє мило у воду.
А інший:
— А Бедя сякається у воду.
А ще інший:
— А Ладя трубить у воді, як слон.
Але начальник ніби й не чув жодного ябеди. «Хай собі хлоп’ята побешкетують, — думав він, — аби тільки добре вмилися».
Коли це прийшов іще один ябеда:
— А Франтішек досі спить!
Тут начальник стрепенувся. І одразу ж крикнув:
— Хлопці, сюди! Візьміть кожен мисочку й наберіть у неї води! І всі — за мною!
А сам набрав води в казанок, щоб більше було. За ним до Франтішкового намету пішли навшпиньки хлопці з повними мисками. Начальник потихеньку відкрив намет, і ті, що були ближче, хлюпнули на сонного водою.
— І-і-і! — запищав Франтішек і вискочив з намету. Хотів од хлопців утекти, але спотикнувся, заплутався й упав навзнак. І тут же дістав душа від начальника, такого, як злива; вода затекла йому в очі, в носа й рота.
Мокрий Франтішек дригав ногами й руками, потім протер очі і тут раптом перелякано витріщив їх, швидко виплюнув воду з рота й закричав, показуючи на щось у небі:
— Хлопці, хлопці, гляньте, що це!
Всі підвели голови й подивилися вгору. Що це? Що це? Там щось летіло. Таке сірувате, невиразне, з чорною плямою посередині. І начебто падало на землю.
— Це повітряний корабель. Він падає! — крикнув мокрий Франтішек. — Гайда до нього!
І як був, у самій сорочці, кинувся перший до повітряного корабля.
ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ МИ ЗАБУЛИ
Яка ж у мене дірява голова! Я ж бо забув сказати вам найголовніше! Тільки тепер, коли подивився на ці рудуваті голови з вусиками, згадав: адже то були ніякі не хлопчаки, а руді мурашки!
Правда, це були молоді руді мурашки, яких їхні тата й мами послали до табору, щоб вони там загартувалися, навчилися слухатись, працювати, грати на сцені й прибирати за собою.
А тепер вони вихором мчали за повітряним кораблем, що поволі падав. Його вже було добре видно. Це була повітряна куля з павутинок, на яких літають по цілому світі маленькі павучки.
Але хто то на ній сидить? Якась темна істота. Здається, сажотрус, що літає над димарями. Ой, ні, це ніякий не сажотрус, це просто чорний муравлик!
Якби ви тільки чули, як закричали наші хлопчаки, коли побачили, що це — чорний муравлик! Вони впіймають його й гратимуться з ним! Удаватимуть, ніби взяли його в полон. Він налякається й, може, навіть тремтітиме від жаху, а вони будуть тішитись.
От-от повітряна куля спуститься на землю. Уже чорний муравлик готується стрибнути. Може, ще й утече від них! Хлопці з табору закричали, аж дерева затремтіли.
Чорний муравлик справді зіскочив і кинувся тікати. Ой! Він утече! Ото буде сором!
І таки був би втік, справді, втік би від них, якби не начальник. Сам начальник нахилився й підняв якийсь дивно загнутий дрючок, схожий на бумеранг — знаряддя австралійських дикунів. Начальник покрутив над головою того дрючка й кинув. Бумеранг просвистів у повітрі над юрбою переслідувачів, випередив її і раптом — бах! — підтяв чорному муравликові ноги. Хлопці з табору переможно закричали, й замурзаний Франтішек перший стрибнув чорному на шию. Інші схопили муравлика за руки й ноги, а найменший з них — за вусики.
— Не бійся, друже! Ми тільки трохи пограємося з тобою! — сказали вони йому стиха.
Ох, як той чорний муравлик борсався! Підвівся — й струсив з себе половину рудих мурашок. Хвицнув ногою — й відкинув усіх, хто за неї вхопився. Але не встиг він хвицнути другою, як тут перед ним став начальник, а той був такий дужий, що чорний муравлик не зміг уже ворухнутися.
ЩО ЗРОБИМО З ПОЛОНЕНИМ?
