Хтозна, до чого б іще додумався хлопець, якби не побачив, що вже прийшов до свого дому й що в садку перед хатою його товариші Славек, Гана та Здєна ділять між собою щось червоне. Це були суниці, повний казанок. Друзі пригостили хлопчину й сказали, що, коли схоче, завтра може піти з ними разом. Їх поведе Анчка Латалова, а та знає, де ростуть суниці.
І, тільки доївши всі ягоди, хлопчик згадав про чудесного муравлика й відкрив сірникову коробочку.
Але Муравлик Ферда зник.
ПРО ТЕ, ЯК ФЕРДА ПОПАВ ПІД ДОЩ І ЯК СЛИМАК ЙОГО ВИЛАЯВ
Навіщо б він, власне, сидів у тій коробочці? Заради чого? То ви не знаєте Муравлика Ферду. Всю порогу він тільки й шукав, як би вилізти з коробочки. Йому пощастило непомітно вислизнути саме тоді, коли хлопчик підходив до садка. Як тільки Муравлик упав на землю, він схопився й кинувся навтіки. Біг не оглядаючись так прудко, що торбинка аж підскакувала в нього за плечима.
Та раптом крап-крап! Ферда зупинився. Навколо залопотіли краплі дощу. Кожна краплина, торкаючись землі, бризкала, наче водограйчик.
Починалась велика злива.
Хлюп — і Ферда опинився на землі. Оце краплина! Муравлик дригав ногами в повітрі й випльовував воду, що плеснула йому в рот. Тільки-но підвівся — хлюп! — нова краплина так гупнула його в спину, що він аж двічі беркицьнув у повітрі.
Коли згодом Муравлик, мокрий як хлющ, сів і протер очі, то побачив перед собою хатку. На ній була табличка з іменем господаря: «Пан Слимак».
«Чудово, — подумав Ферда. — Сховаюсь у цій хатині. Пан господар, напевне, мене пустить». І він легесенько, одним пальчиком, постукав у двері, та ніхто не відчинив. Муравлик спробував постукати двома пальчиками, але й на цей раз ніхто не озвався. Тоді він постукав усією долонею й попросив: «Чоловіче добрий, відчиніть, бо тут січе дощ!» — але знову марно!
«Мабуть, господар заснув. Доведеться його розбудити», — вирішив нарешті Муравлик і загрюкав у двері кулаком. «Люди добрі, людоньки!» — гукав він, гамселячи в двері так, що вони аж бряжчали. Може, хоч тепер відчинять?
Бачили б ви, що трапилось. Хатинка спереду підвелася, й звідти з’явилася рогата голова Слимака.
— Ах ти ж, розбишако, ах ти ж, шалапуте! — засичала вона. — Грабіжнику, харцизяко ти мокрий, шмаровозе ти, забіяко! Геть звідси, бо кричатиму на гвалт! Як ти смієш вдиратися до чужої хати? — пащекував Слимак, бризкаючи слиною навкруги.
Він хотів був ще сказати Муравликові: «Нечупаро ти задрипаний!» Та тільки роззявив рота, як туди хлюпнула величезна дощова крапля. Слимак пирхнув, злякано втягнув свою голову в хатку і вже більше не з’являвся.
Ферда стояв перед хаткою Слимака, як мокра курка. Вода стікала йому за шию, в черевики, в торбинку, а по ногах та по руках струміли дощові патьоки.
«Ну зажди ж, я тобі віддячу!» — погрозив Муравлик Слимакові й намірився був рушати далі. Та раптом зовсім поряд він помітив крізь травинки нірку під камінчиком. Якраз для мурашинки, ніби на замовлення. Довго не роздумуючи, Муравлик шмигнув туди. Там було, правда, темно, але сухо й тепло.
Ферда поклав голову на свою торбинку й проспав цілу ніч як убитий.
ПРО ТЕ, ЯК СЛИМАК СЕРДИВСЯ ЩЕ ДУЖЧЕ, А ЖУК-СТРИБУНЕЦЬ ЙОМУ ГУКАВ: «КУДИ ЦЕ ВИ ТАК ПОСПІШАЄТЕ, ДЯДЕЧКУ?»
Але ж Муравлик і здивувався, коли прокинувся вранці! Він мацав навколо себе й ніяк не міг збагнути, де перебуває. Коли Ферда вистромив голову з нірки, був уже білий день. Сюрчали коники, літали сині й зелені мушки, танцювали різні жучки, усміхалася квітка, а проти каменя на сонечку виблискувала Слимакова хатка. Слимак ще спав і хропів, аж вікна деренчали.
Очі в Муравлика заблищали з радощів. «Ах, зараз я провчу його!» — сказав він. Ферда покликав Павука, що снував свою павутину поряд на кущі, й щось шепнув тому на вухо. За хвилину знаменитий майстер ткацьких справ Павук повернувся з міцними шнурками.
— Вистачить? — запитав він.
— Вистачить,— відповів Ферда й швиденько прив’язав Слимака цими шнурками до куща шипшини, щоб той не втік.
А сам заметушився, заквапився, розв’язав мерщій свою торбинку, витяг звідти сокирку, пилку, молоток і гвіздки. Будівельного матеріалу було напохваті доволі. Муравлик узяв стеблину трави, згорнув її кільцем раз, другий — і коліщатко було готове. Взяв другу стеблинку, згорнув її кілька разів — з’явилося й друге коліщатко.