Там цурки-лялечки намазали клеєм, поклали на землю, а самі полягали віддалік і вдали, ніби сплять.
Ще й хвилини не минуло, а вже з-під усіх травинок і листочків навколо почали виглядати мурашки-злодюжки.
— Які чудові лялечки! — говорили вони між собою.
Але ніхто з них не наважувався підійти — всі ще ховалися.
— Починай хропти! — зашептав Ферда. — Вони посміливішають.
— Зараз, — потихеньку відповів йому Куриголоско.
І вони обидва одразу ж почали хропти, наче на змагання. Один хропів басом, а другий — як пищик, проте лунало це навіть краще, ніж коли радіо грає щось до танців.
— Пора! — тихо скомандував ватажок мурашок-злодіїв.
Йому здалося, ніби Ферда й Куриголоско заснули так міцно, що їх і гарматний постріл не збудить. На команду ватажка всі повиходили із схованок і кинулись до лялечок. Кожен схопив по одній і...
Трах! Бах! Усі як один попадали, бо лялечки були прив’язані до каната.
— Кидайте їх, тут якийсь підступ! — крикнув ватажок. — Додому!
Він хотів був пустити свою лялечку й тікати. Ні, мурашечко, думаєш, що так ми тебе й пустимо! Тепер залишишся приліплений!
— Поможіть! — репетував переляканий ватажок.
— Поможіть! — кричали інші приліплені злодії, аж чути було в їхньому мурашнику.
Кожен би злякався, якби почув щось таке, але в мурашнику злодіїв зраділи.
— Чудово! Наші друзі знайшли таку силу лялечок, що нас кличуть на допомогу, бо самі не здужають їх принести.
І побігли на поміч. Не дали приліпленим мурашкам навіть слова сказати.
— Знаємо, знаємо, що робити, — кричали вони й хапали лялечки, щоб допомогти їх віднести до свого мурашника.
Та горенько! Лялечки їх приклеювали й не відпускали. Тепер і нові мурашки кричали: «Поможіть!» Кликали нових товаришів, і ті теж ліпилися. У Ферди за мить на канаті (слово честі, не брешу) було понад п’ятдесят мурашок.
— А тепер гайда до нашого мурашника! — закричав їм Ферда.
Злодії пручалися, але Ферда тягнув їх щосили, й скоро вся процесія була в мурашнику.
— Ура! — закричали наші, коли їх побачили. — Ми врятовані! Ось ведуть нам бранців, і ми зможемо обмінятися!
І мали рацію. За бранців муравлики дістануть назад свої лялечки. Одного мурашку під душем вони одліпили від інших, а решту — скільки це їх було? — ага, сорок дев’ять, одвели до в’язниці.
— Ти підеш, — сказали тому одліпленому, — до себе в мурашник і скажеш там: якщо ваш мурашник не поверне нам усі вкрадені лялечки та ще не заплатить хоча б двадцять своїх лялечок на штраф, то бранці залишаться у в’язниці. Ми покараємо їх — позавиваємо їм вусики.
Щоб ви знали, завиті вусики — найбільший сором для мурашки. З ними вони б до смерті на вулицю не показалися.
— Тож іди, а завтра принеси нам відповідь! Біжи, бо скоро вечір, а ми замикаємось і йдемо спати.
ПРО СТАРУ КОРОЛЕВУ
Рано-вранці весь мурашник прокинувся від грюкоту у ворота. Відчинили мурашки й побачили, що надворі стоїть тихий, незвичайний натовп: загін носіїв з лялечками, а перед ними — чи можна повірити власним очам? — власною особою королева чужих мурашок.
Велична постать королеви була в королівських шатах з довгим шлейфом, на шиї сяяло намисто з уламків надкрилля найкрасивіших жуків, а на голові — корона з кольорової луски метеликових крилець. Обабіч королеви стояли покоївки. Підтримували її. Стара була сердешна королева, ледве стояла, й ноги в неї підламувалися.
— Прийшла я до вас просити ласки для своїх підданих, — сказала вона тремтячим голосом. — Ми повернемо вам ваші лялечки. Ось вони. Але штраф заплатити ми не можемо.
— Е, ні! Це ми ще подивимось! Так дешево ви не відбудетесь! — вигукнув Трумбелінек.
Однак його одразу ж спинили:
— Хіба ти не знаєш, що мусиш мовчати, коли говорить королева?
— Справді, ми не можемо вам дати на штраф наших двадцять лялечок, як ви зажадали. Просто тому, що у нас їх немає, — говорила королева майже пошепки.
— Ой лишенько тяжке. Я вже стара, не можу нести яєчка, й тому в нас зовсім не родяться нові мурашки. Мурашник наш руйнується, нам потрібні мулярі. Ми голодуємо, нам потрібні мисливці. Єдина наша надія — це дві лялечки, які ще в нас лишилися. Сподіваємось, що з них народяться нові королеви,— промовила вона з ніжністю.
— Тоді ми будемо врятовані, — додала королева тихо із замріяними очима. — Нові королеви почнуть нести яєчка, в мурашнику знову будуть дітки й лялечки, а з них уже народяться нові мурашки. Не гнівайтесь, що ми хотіли вкрасти у вас кілька лялечок. Не було в нас іншого порятунку. Ми хотіли допомогти нашому мурашнику.