Тут від слабості вона заточилася, й хтось із слуг швиденько приніс їй стільчика. Королева сіла на стільчика з соромливою усмішкою.
Нянечки з Фердиного мурашника втирали сльози, так вони розчулилися, а Трумбелінек голосно шморгав носом.
— То ви нам, королево, повертаєте всі наші лялечки й хочете, щоб ми вам повернули ваших полонених? — спитав Ферда, що єдиний тримався спокійно.
— Авжеж, повернемо, — сумно прошепотіла королева, затуляючи рукою очі.
— А знаєте, що ми зробимо? — промовив до неї Ферда. — Ми вам допоможемо. Трумбелінку, перелічи лялечки, які нам повернуть, чи всі тут є, а ти, Куриголоску, виводь полонених! — наказав він.
Мурашник схвально загув.
— Звичайно, допоможемо! — кричали всі.
Чужа королева не могла цьому повірити й тільки збентежено всміхалася.
За мить прийшов Куриголоско з полоненими. Вони вже всі були одліплені й умиті. Тільки Трумбелінек ще не впорався зі своєю лічбою. Раз у нього вийшло сорок три, вдруге — п’ятдесят, а втретє — сорок дев’ять з половиною. Тож довелося взятися до цього Куриголоскові.
— П’ятдесят сім, — сказав він високим голосом, і це було правильно.
Лялечок швидко віднесли в спочивальню.
— Ми вас проведемо й усе вам полагодимо! — заспокійливо сказав Ферда.
Королеву посадили на ноші й пішли з нею великим почтом до її мурашника.
І при цій великій метушні ніхто не помітив, чи видно в деяких повернених лялечок крила.
І, мабуть, це було добре. Може, якби всі позбігалися до лялечок, знову сталося б щось лихе.
ЯК ТРУМБЕЛІНЕК ЛІТАВ У ПОВІТРІ
Чужий мурашник був справді занедбаний. Наші мурашки цього й сподівались. Дорогою вони збирали кожну трісочку, кожен придатний камінчик. Скоро їхній почет наїжився назбираним добром, як гусеничка волосинками.
Взялися до праці, аж загуло. Ферда командував мулярами, й вони не тільки ходи полагодили, а й побудували для малечі та молодих мурашок гімнастичні зали, а в проходиках, що йшли згори, поробили гірки-ковзанки, по яких усі могли з’їжджати. Куриголоско повів мисливців на полювання й скоро пригнав цілу череду мурашиних корів. На найбільшій корові сидів верхи Трумбелінек і співав: «їде козак на своїм коні, їде до бою!» Чужі мурашки хотіли вже кричати йому «Слава!», та саме перед входом корова брикнула, й Трумбелінек перелетів через її голову просто поміж мурашок.
— Йому не пощастило, — пищав Куриголоско.
А мурашки підхопили Трумбелінка й почали його підкидати вгору.
Незабаром уся робота була готова. Мурашки навіть наносили харчів до сховищ. Потім королева покликала їх подивитися на її єдину надію — останні дві лялечки.
Лялечки лежали в спочивальні. Вони були досить великі. Королева ніжно погладила лялечки, та тільки доторкнулася до них руками, як здригнулась від несподіванки.
— Крила! — вигукнула вона, радісно схвильована.
Їй перехопило подих, і вона дивилася на своїх мурашок очима, повними сліз щастя.
Крила! Королева відчула, що під плівкою в лялечок є крила, а це значить, що з обох лялечок народяться крилаті наречені, що ті наречені стануть королевами, які нестимуть своєму мурашнику нові яєчка.
— Чуєте, в нас будуть наречені! Знаєте, яке це щастя? — раділа вона. — А як було б добре, коли б женихи були з вашого мурашника, в якому родяться такі здібні мурашки, як ти, — сказала королева й подивилася на Ферду.
— А в нас будуть женихи? Чи є хоч у кількох наших лялечок крила? — спитав Ферда в своїх друзів.
— Не знаємо, не знаємо, — непевно перезиралися вони.
— Тож швидше до мурашника! — наказав Ферда. — Королево, ми вам зателеграфуємо одразу ж. Прислухайтесь до цвіркуна!
До мурашника поверталися справді спортивним темпом. Ферда прибіг перший, відмінним стилем, з часом п’ятнадцять хвилин двадцять сім і три десятих секунди. Трумбелінек змагання програв, бо на дорозі вступив у смолу й вона весь час приліплювала йому ноги до землі. Не пощастило Трумбелінкові.
ПРО ТЕ, ЧОМУ ДІТИ НЕ ПІШЛИ ДО ШКОЛИ
— Крила, крила! — закричали мурашки, коли прийшли до своїх лялечок.
Майже в усіх лялечок у спочивальні вони намацали крила. З двадцяти досить великих лялечок з крилами будуть наречені, а з тридцяти менших лялечок з крилами будуть женихи.