— До сховища!
їх відокремлювала від апарата товста бетонна стіна. Крізь маленьке, захищене свинцевим склом віконце було видно тільки екран.
Григорій натягнув рукавиці, неначе взяті напрокат із рицарської зброї в історичному музеї. Тепер маніпулятори стали ніби продовженням його рук. Фернан умостився за пультом, і вони вп’ялися очима в трохи мигтючий зеленавим світлом екран.
Фернан повільно крутив ручку. Потужність випромінювання зростала. На екрані все ясніше вимальовувався контур циліндра. Скраю він був розмитий — час сильно пошкодив метал.
— Давайте повний! — сказав Григорій.
Екран зробився яскраво-зелений. Циліндр, обережно підтримуваний лапами маніпулятора, виднівся зовсім різко. Тарасюк — залізні руки там, у камері, повторювали всі його рухи — повертав мідний циліндр з одного боку на другий, підставляючи його променевому потокові з усіх боків.
Весь згорток покривали виразки окису. Маленькі острівці непошкодженого металу потопали в морі іржі. Найбільший острівець був саме в центрі циліндра.
— Приглушіть! — попросив Григорій.
Зелене мерехтіння стало м’якше.
— Стійте! — закричав Фернан. — Стійте! Невже ви не бачите? Зараз я зроблю різкіше!
Тепер і Тарасюк помітив, що темний острівець у центрі зображення покрито химерним сплетінням трохи світліших ліній.
Григорій натис кнопку сталого режиму. Через кілька хвилин можна було побачити такі ж ледь помітні знаки і на інших неушкоджених острівцях міді.
Але як він не намагався зробити зображення чіткішим, це йому не вдавалося. Заважали товсті шари окису.
— Доведеться розгортати! — промовив нарешті Фернан. — Іншого виходу немає! Вмикаю кіноапарати!
Сталеві лапи за екраном заворушилися. Фернан з повагою скоса глянув на великі Тарасюкові руки. На екрані було видно, як почав розкручуватися згорток. Циліндр став ширший на кілька міліметрів, потім на сантиметр, потім ще на сантиметр…
— Різкіше! — тихо скомандував Григорій.
Екран спалахнув, і скраю згортка показалися чіткі незрозумілі значки, щось середнє між ієрогліфами та літерами.
Несподівано край згортка разом з написаним почав розпливатися і через мить зовсім щез. Циліндр зробився тонший.
І хоча вони знали, що відігнутий край неминуче мав розсипатися на порох, хоча до цієї сумної події добре підготувалися і були впевнені, що всі деталі надійно зафіксовані кіноапаратами, в сховищі почулося зітхання.
— Розгортайте далі! — сказав Фернан.
Великі Тарасюкові руки знову обережно заворушились, і знову почав набухати на мерехтливому екрані темний циліндр.
…Через дві години мідний згорток перестав існувати. Замість нього лишилося близько двох сотень жовтих лусочок з вигравіруваними на них письменами і шість касет кіноплівки.
ЧАСТИНА 3
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Майя Кремньова
Чорні сліди атомів на платівці були набагато коротші, ніж треба. Майже вдвічі коротші. Матвій узяв таблицю еталонів і уважно переглянув її від початку до кінця.
Невже радіоактивні ізотопи берилію та алюмінію? Це ж чудово! Виходить, самміліт ще зовсім молодий — йому не більше за мільйон років.
Матвій відкрив футляр друкарської машинки і почав відстукувати результати досліду.
Ззаду рипнули двері, але він не звернув на це ніякої уваги і друкував далі.
— Ще одна стаття в газету? — трохи іронічно вимовив за його спиною дзвінкий голос.
Бєлов озирнувся. У дверях стояла тоненька дівчина в штанях і светрі.
— Ви до мене?
— Якщо ви Бєлов, то до вас.
— Вибачте, щось я вас не пам’ятаю.
— Нічого! Я вас теж не пізнаю. Я вас уявляла зовсім не таким. Дуже високим і обов’язково брюнетом.
— Астроному не обов’язково бути високим. До зірок все одно не дістанеш. Та ви сідайте…
— Страшенно не люблю сидіти. Насиділась на все життя! Дев’ять років у школі, п’ять — в університеті…
— А потім?
— А потому одержала диплома. Ви теж умієте говорити римою?
— Не знаю, — сказав Матвій. — Взагалі мені писати дуже важко.
— Це я давно помітила, — погодилась дівчина.
— Яким чином? — Бєлов подивився на агресивну гостю підозріло.