Про Муссоліні останнього періоду – хоч яку важливість мав факт його присутності у житті Італійської соціальної республіки та в уяві причетних до неї осіб, багато хто з яких приєднався до республіки через крайню відданість дуче, – писали багато і правдиво. Наприклад, писали, що за це дворіччя він пережив сам себе і невипадково противився ідеї знову очолити політичний рух у тій частині Італії, що була окупована німцями, вкотре вибитий із сідла подіями й обставинами, скорений розгромом, одна з дійових осіб у трагедії Італійської соціальної республіки (після того, як упродовж двадцяти років він був безперечним головним героєм у країні), «людина [...], зруйнована усвідомленням спустошливого краху, людина, що потрапила у пастку раціонально замаскованого безволля, переконана в тому, що вже нічого “не вдіяти”»43. Цей образ, підкріплений цілою низкою тогочасних і пізніших свідчень44, сьогодні виглядає занадто поблажливим, виправдувальним, занадто знеціненим, хоча саме за Муссоліні треба визнати політичну роль першого, все ще першого плану в те дворіччя 1944–1945 років, а отже, і безпосередню відповідальність за мінливий політико-воєнний шлях ІСР45. Тому зовсім незрозуміло, як з історичної точки зору політичний і особистий крах, помножений на ситуацію повної неспроможності, може означати звільнення від відповідальності, тим більше враховуючи епілог земного шляху Муссоліні: його було розстріляно, а відтак виставлено на осміяння та месницьку наругу натовпу саме тому, що цей натовп уважав його головною дійовою особою та символом цієї трагедії.
«Він помер смертю воїнів і революціонерів, хоча, по суті, не був ані першим, ані другим», – написав Ернст Нольте з приводу кончини Муссоліні46. Краще сказати, це була смерть, співзвучна трагічному та жорстокому характеру історичної доби, проявом якої йому судилося бути, співзвучна його інтелектуальній біографії та людському шляху, співзвучна дикунській логіці та трагічним наслідкам, що притаманні будь-якій братовбивчій війні.
Примітки
1 Цит. за G. Pini e D. Susmel, Mussolini, l’uomo e l’opera (1953–1955), Firenze, 1963, vol. II, p. 344.
2 E. Ludwig, Colloqui con Mussolini (1932), Milano, 1970, p. 136.
3 Див. J.L. Talmon, Le origini della democrazia totalitaria (1952), Bologna, 2000.
4 Див. G. Belardelli, Il fantasma di Rousseau: fascismo, nazionalsocialismo e «vera democrazia», in «Storia contemporanea», n. 3, 1994, pp. 361-389.
5 Mussolini, Opera omnia, vol. XXXIV, pp. 126-127.
6 Mussolini, Opera omnia, vol. XXVIII, p. 70.
7 Mussolini, Opera omnia, vol. XXII, p. 389.
8 Ludwig, Colloqui con Mussolini, cit., p. 188.
9 R. De Felice, Mussolini il fascista. I: La conquista del potere, Torino, 1966, p. 588.
10 Там само, p. 423.
11 R. De Felice, Mussolini il fascista. II: L’organizzazione dello Stato fascista, Torino, 1968, p. 9.
12 Той, хто уважно читав Mussolini il duce.II: Lo Stato totalitario, Torino, 1981, зокрема, велику початкову статтю про фашистський тоталітаризм, може погодитися з тим, що за період, що минув од написання цієї праці до процитованої в попередній примітці книжки, Де Феліче суттєво змінив своє тлумачення фашистського режиму, приділяючи найменшу увагу факторам наступництва між режимом і старим ліберальним порядком і вбачаючи внутрішнє покликання до тоталітаризму в самій природі фашизму. Це стосується і самого руху, і Муссоліні. Критики ще не приділили достатньої уваги суттєвим змінам в інтерпретації фашизму, що із плином часу проявилися у Де Феліче та близьких до нього авторів: спершу Г. Арендт, потім Дж. Джермані, за ним Дж. Л. Мосс і врешті-решт Ф. Фюре, негласно погоджуючись із думкою, що ця інтерпретація не може змінюватися з часом. Але це не так.
13 Mussolini, Opera omnia, vol. XIX, p. 143.
14 Для порівняння позиції Де Феліче щодо цього двадцятиріччя див. De Felice, Mussolini il fascista. I: La conquista del potere, cit., pp. 392-395.
15 Mussolini, Opera omnia, vol. XIX, p. 17.
16 P. Milza, Mussolini, Paris, 1999, p. 316.
17 E. Gentile, La via italiana al totalitarismo. Il partito e lo Stato nel regime fascista, Roma, 1995, p. 134.
18 Mussolini, Opera omnia, vol. XIX, p. 196.
19 Milza, Mussolini, cit., p. 309.
20 Див. Ludwig, Colloqui con Mussolini, cit., p. 217.
21 Mussolini, Opera omnia, vol. XIX, p. 104.
22 Див. De Felice, Mussolini il duce. II: Lo Stato totalitario, cit., p. 267.
23 Ludwig, Colloqui con Mussolini, cit., p. 84.
24 Mussolini, Opera omnia, vol. XXVI, p. 48.
25 Рішучу роль НФП у контексті фашистського тоталітаризму чітко проілюстрував Еміліо Джентіле у низці своїх творів і нарисів: наприклад, La via italiana al totalitarismo, цит., зокрема, на с. 155-201.