[2] Милосердя (лат.). – Прим. перекл.
[3] Рівною мірою, однаково (лат.). – Прим. перекл.
[4] Фідеїзм – релігійний світогляд, що ґрунтується на переконанні у вищості віри над розумом. – Прим. ред.
[5] Ідеться про те, що школярі були змушені під керівництвом учителів писати листи до Дуче, що вважалося за складову виховання «нової людини». – Прим. перекл.
[6] Інтервентизм – рух за вступ Італії у війну на боці Антанти. – Прим. ред.
[7] Добровольча міліція національної безпеки, більш відома як чорносорочечники, або сквадристи, – збройні загони Національної фашистської партії в Італії після Першої і до кінця Другої світової війни. – Прим. ред.
[8] Дуче (іт. Duce; від лат. dux – лідер, вождь, командир) – у Римській республіці, Римській імперії і Візантії звання військового керманича. – Прим. ред.
[9] Рісорджименто (іт., букв. – відродження, оновлення) – історіографічний термін, що позначає національно-визвольний рух італійського народу проти іноземного панування, за об’єднання роздробленої Італії в єдину національну державу, а також період, коли цей рух відбувався (поч. XIX ст. – 1861); завершилося в 1870 році приєднанням Рима до Італійського королівства. – Прим. ред.
[10] До написаного (лат.), тобто коли термін іще не існував. – Прим. перекл.
[11] Страпаезе (іт. Strapaese) – італійський культурний рух, що існував у 1920–1940 роках; пов’язаний із фашистською ідеологією, яка підтримувала рідну літературу, засновану на національних цінностях, на противагу авангардизму в мистецтві, американізму й пан’європеїзму. – Прим. перекл.
[12] Італійська соціальна республіка, неофіційно відома як Республіка Салó за назвою однієї з урядових резиденцій у Салó, невеликому місті на озері Гарда, – маріонеткова держава, утворена у вересні 1943 року на окупованій Німеччиною території Північної (і частково Центральної) Італії. Створена після звільнення німецькими спецвійськами з-під арешту Беніто Муссоліні, який і очолив новий уряд, а новостворена Республіканська фашистська партія (наступниця Національної фашистської партії) стала правлячою і єдиною законною в країні. Держава припинила своє існування 25–28 квітня 1945 року, коли капітулювали залишки німецьких військ на території Італії. – Прим. ред.
[13] Представників ІСР. – Прим. перекл.
[14] Прокляття пам’яті (лат.) – особлива форма посмертного покарання, що застосовувалася від часів Давнього Риму до державних злочинців – узурпаторів влади, учасників змов, можновладців, що заплямували себе, і означала, що засуджена персона не мала бути згадувана. – Прим. перекл.
[15] Республіка Фіуме – невизнана держава, заснована 8 вересня 1919 року італійським поетом Габріеле Д’Аннунціо у місті Фіуме (нині хорватське місто Рієка). Після закінчення Першої світової війни за Фіуме, що належало раніше Австро-Угорщині, розвернулася справжня дипломатична боротьба між Італією і Королівством сербів, хорватів і словенців. Обидві держави вважали місто своєю територією. Доки тривали мирні переговори на Паризькій конференції, Габріеле Д’Аннунціо очолив вторгнення італійських націоналістів, змусивши відступити навіть американо-британсько-французькі окупаційні сили. Він проголосив Фіуме незалежною державою, затвердив конституцію, призначивши себе диктатором («дуче»). Д’Аннунціо не визнав Рапалльський договір, за яким Фіуме визнавалося вільним містом, і сам оголосив Італії війну, проте після бомбардування італійським флотом 30 грудня 1920 року вимушений був здати місто. – Прим. ред.
[16] Fin de siècle (з фр. – кінець століття) – характерні явища, що трапилися на зламі XIX–XX століть в історії європейської культури, до яких належать індивідуалізм, відмова від суспільного життя і загальноприйнятих моральних норм, різноманітні прояви «занепаду». – Прим. перекл.
[17] Різкий викривальний виступ проти кого- чи чого-небудь; гостре обвинувачення. – Прим. ред.
[18] Агіографія (грец. – hagios «святий» і grapho «пишу») (житійна література) – різновид церковної літератури, де описується житія святих. – Прим. ред.
[19] Біля останньої межі (лат.). – Прим. перекл.
[20] Луцій Корнелій Сулла (138–78 до н. е.) – римський полководець, консул (88 та 80 до н. е.). Перемігши Гая Марія у громадянській війні, став у 82 році до н. е. безстроковим диктатором (у Давньому Римі – посадова особа, наділена всією повнотою державної влади, що призначалася за пропозиції сенату в разі зовнішньої чи внутрішньої небезпеки, яка загрожувала республіці, – для ведення війни, придушення повстання й т. ін.), організатор кривавих проскрипцій (списків осіб, проголошених поза законом) і реформатор державного устрою. Залишився в пам’яті нащадків як жорстокий тиран, що добровільно відмовився від необмеженої влади. – Прим. ред.