19
Я вмовляв його не йти. Але він сказав: “Чого варте комфортне життя тут, раз є несправедливість на світі?!” Він вирішив покинути США та відправитись до Єгипту.
20
“Я жертвую собою в ім’я любови. Це любов, заради якої я ігнорую світ і створюю натомість щось інше. В ім’я любови я вважаю світ прекрасним і ціную красу. В ім’я любови я вірю в Бога. Я вклоняюся Йому та присвячую своє життя та існування.”
21
У військовому таборі в Єгипті він теж учився найкраще. Його вирізняло те, що він умів бути першим в усьому: чи то у фізиці плазми, чи то ув бойовій підготовці.
22
Він відмовився від усіх привабливих пропозицій щодо роботи в різних університетах і лабораторіях, а також від роботи професором. До того ж, Мустафа мав причину поїхати в Ліван – це чотириста п’ятдесят сиріт. Невдовзі вони всі почали вважати його своїм батьком. Мустафа став директором індустріальної школи в Джабаль Амель у Лівані.
23
Це траплялося декілька разів, коли їдучи з одного села до іншого він бачив дитину, що сиділа поблизу дороги і плакала. Він зупиняв машину й виходив, щоб обійняти його. Витерши своє обличчя носовичком, цілував його, після чого вони разом плакали хвилин десять, п’ятнадцять, а може й більше. Він промовляв до себе: “Я не знаю його, та мені достатньо знати, що він шиїт. Я це знаю, бо він несе тягар несправедливости вже тисяча триста з гаком років.”
24
Ми зайшли в школу разом із доктором. Його кроки видали його. Всі діти вибігли з класу, налетіли на нього, стиснули його шию та почали з ним боротись. Доктор упав на землю і мовив: “Ти бачиш, які вони сильні?”
Мене вразило, що він доктор філософії з фізики плазми, інструктор з бойової підготовки, засновник різних рухів у США та Лівані, директор інституту і він ще й він грається з дітьми!
25
“О Боже Великий! Що мені залишено? Що я маю назвати після свого імені? Чи вказує моя шкіра та кістки на моє ім’я та особистість? Чи мають мої ідеї, наміри та мрії щось характерне? Що становить собою моє “я”? Що інші думають про мене?”
26
Один раз на місяць школярі збиралися щоби прибрати сміття в місті. Доктор казав: “Місто чисте і діти позбулися самолюбства.”
27
Подеколи він прогулювався від школи до свого дому. Це тривало близько півтори години. Він завзято намагався вести себе як бідний. У Лівані його називали “Абольфокара,” що значить “батько бідних.”
28
“Господи! Дякую, що показав мені бідність і дав зрозуміти страждання голодних і турботи злиденних. Господи! Дякую, що ознайомив мене з болем, аби я зміг відчути біль страждальців.”
29
Він прийшов зустрітися з учнями й побачив, що вулиця перекрита. Коли ж дізнався, що це діти перекрили вулицю в знак поваги до нього, то засмутився та схопився руками за голову. “Ми повинні вибачитись перед ними, перед кожним із них,” – сказав він, після чого пішов до машин і вибачився перед кожною окремо.
30
На зворотному шляху ми завітали до сільського будинку. Там у селі був один умілий борець. Коли він довідався, що тут є доктор, то сказав: “Я хочу покласти на лопатки вашого професора.” Він узагалі не припускав, що програв би. Він не знав, що доктор також був борцем, і ми теж не знали.
31
Багато хто не витримував його присутности. Я почув як дехто вимовив: “Я вб’ю Чамрона.” Ми сповістили про це доктора й він пішов прямо до нього та сказав: “Ти хочеш мене вбити? То вбий, але чом би спершу не перевірити мене. Невже ти не мусульманин?”
Вони розмовляли один з одним три години. Згодом, коли я зустрів його, він уже полюбив доктора.
32
“О Великий Боже, я розумію, що на цьому етапі ти дав мені пораду як мудрий направник. Ти дав мені урок і показав свої святі вірші. Як часто я боявся чогось, а ти допомагав мені. Ти немислиме і неможливе зробив можливим і не раз, коли я у щось вірив, ти забирав це в мене.”
33
Більшість із них казали: “Цієї ночі доктор навідував мене.” Хтось один сказав: “Доктор особисто прийшов і накрив мене пуховою ковдрою, щоб я не застудився.” Хтось інший сказав: “Він поклав руку мені на лоб і запитав, чи нема в мене гарячки.”
Всі розповідали, що доктор приходив поговорити з ними, застелити їхні ліжка чи потішити їх. Мені стало цікаво, скільки там було докторів і як вони встигали відвідувати всіх дітей.