34
“Я болісний стогін обездолених сиріт, які прокинулися серед ночі від страшенного голоду і яких не пестила жодна добра рука. Вони бояться темряви та самотности. Ні в чиїх теплих обіймах вони не знайдуть прихистку.”
35
Я був другим, хто застав його на самоті. Він самотньо гуляв без зброї.
– Мені заплатили, щоб я тебе вбив, – кажу я йому.
Він промовчав.
– Ти почув? – питаю.
– Так, – відповів він.
І додав слова, в яких, здавалось, була правда:
– Дивно, що я біжу за смертю, а вона тікає від мене.”
Я не міг його вбити, як і будь-хто інший, хто ним захоплювався.
36
Коли він помічав, що в класі хтось у настрої, то казав: “Зачекай мене після молитви, я хочу тебе бачити.” Після молитви вони починали гратись і навчатись. Тоді він казав: “Я не люблю, коли ви хирні.”
37
Посередині чорного-чорного тла горіла невелика свічка. І напис: “Мабуть, я не зможу перемогти цю темряву, проте цим маленьким вогником я відділяю темряву від світла та брехню від правди. Вогник, байдуже, що малий, він розгориться в серці того, хто захоче здобути його.” Картина з цими поетичними словами справила на мене враження і я плакала до ранку. Це було ще до одруження – я не знала5 тоді, що то витвір Мустафи.
38
“Доктор надіслав подарунок нареченій,” – сказав кур’єр.
Я побігла до вхідних дверей і взяла посилку. Відкрила її, а там виявилась прекрасна на вигляд свічка. Я пішла до своєї кімнати й повісила на неї трохи золота, щоб усі подумали, ніби це Мустафа його прислав. Потому повернулась до гостей. Хто ж знав, що саме Мустафа мені прислав.
39
Того дня, коли я прибула додому та щойно побачила Мустафу, я вибухнула сміхом.
– Чому ти смієшся?
Від сміху в мене потекли сльози і я вимовила:
– Мустафа, ти лисий? Я не знала.
Ми обоє добряче розсміялися. То було за два місяці після одруження.
40
Моя мама тиждень лежала в лікарні. Мустафа поцілував її руку і в нього виступили сльози. Він гірко заридав. Мати здивувалась і зніяковіла від таких сильних почуттів з боку зятя.
41
“Я люблю сидіти на вершині гори під час вечірньої заграви, вільний мов птах, і споглядати як сонце спускається за горизонт. Я довірив усе своє життя цій божественній красі, щоб чарівна краса могла гратися зі мною своїми артистичними пальцями. Вона може відкрити моє палаюче серце і я зможу вивергнути вулкан болю та суму і щедро просльозитись. Це – суть мого життя.”
42
Із поваги та з великої любови до Мустафи я нахилилась, аби поставити йому до ніг кімнатні черевики. Він дуже засмутився і не дав мені це зробити. Тоді вклонився та поцілував мої руки.
43
Після перебування за кордоном упродовж двадцяти трьох років він повернувся додому, в Іран. Він був сповнений ентузіазму і всього через декілька днів його призначили заступником прем’єр-міністра6.
44
У часи, коли він був заступником прем’єр-міністра, я його ледве знав. Він викликав у мене глибоку повагу і легкий острах. Одного разу я прийшов до його дому й побачив як він, одягнувши фартух, миє посуд. Зі мною була моя маленька донечка і коли він закінчив мити посуд, то почав гратися з нею прямо у фартусі.
45
Упродовж близько місяця він з ранку і до темна проводив час у корпусі. Вночі він планував підривати танки, а після обіду, коли не було роботи, міг прилягти на годину.
46
Я не бачив його три дні й мене відправили на завдання. Коли після обіду я повернувся до гарнізону, його обличчя почорніло, а сам він весь тремтів. Я хотів було відвести його до лікаря, та він заперечив: “Не хвилюйся, брате, просто я не їв нічого три дні.”
47
Рознощик консервованої їжі повідомив: “Доктор просив нас не викидати бляшанки.” А потім доктор приніс багато свічок. У кожну бляшанку ми поставили свічку, так, щоб не падала, і спустили їх за течією ріки Арванд7. Вороги подумали, що то водолази і вели по них вогонь аж до ранку.
48
Він привів у штаб людину, яка не була нам рівною ні своєю вірою, ні своїми чинами. Щоразу, коли хтось пропонував ідею, він критикував її. Коли ж ми запитали доктора, навіщо він його привів, той відповів: “Мені потрібна його незгода, бо вона схиляє мене вчиняти по-іншому.”
49
“Кожен, хто робить мені погано, змушує мене думати. Кожен, хто мене критикує, вчить мене жити. Кожен, хто мене зневажає, вчить мене терпіння. Кожен, хто робить мені добре, вчить мене доброти і вірности. Тому, Господи, будь із ними великодушний, бо вони підняли мене в цьому світі та в наступному.”