63
“Часто ми вважаємо себе центром світу та всього, що в ньому є. Ми думаємо, що весь всесвіт, небо, Земля і зорі крутяться заради нас та нашого задоволення. Ми думаємо, що небо за нами заплаче і що серцевина каменя розтане від нашого болю чи зорі більше не обертатимуться. Ми тільки згодом утямимо, що в нашому мікросвіті мільйони таких як ми людей приходили і відходили, та потік часу зоставався незворушним. Власне, це ми, гордовиті й зарозумілі.”
64
“Ти тільки подумай, я проходив підготовку в Англії, Америці та в Ізраїлі. Я маю немалий бойовий досвід і знав багатьох командирів, – говорив мені один чоловік. – Але доктор Чамрон це перший такий командир, який першим іде в бій та останнім сідає їсти.”
65
Коли прийшов час їжі, полонені підійшли зі своїми казанцями і чашами в очікуванні, що ми дамо їм їсти. “Спершу дамо їм, а потім візьмемо собі, – промовив доктор. – Ми воїни і ми звикли. Воїн повинен могти обходитись без їжі два чи три дні.”
66
“Господи, люди виявили до мене стільки люб’язности і стільки зробили для мене, що мені справді ніяково. Я не настільки високої думки про себе й не можу їм віддячити. Господи, дай мені таку нагоду і спроможності, щоби я мав змогу повернути це та був гідний усієї тієї люб’язности і прихильности.”
Коли жителі столиці проголосували за нього як члена парламенту він не зробився чванливим. Він завжди думав про Бога.
67
Ми виїхали з Агвозу двома колонами. Першу машину підбили перед Т-подібним перехрестям. Інший мінометний снаряд пробив дах нашої машини та проник усередину, але не вибухнув. Ми всі повистрибували з машини й побігли в укриття. Доктор прийшов останнім з усіх і тримав у руці квітку. Він ніс її наче немовля і сказав: “Я знайшов її на узбіччі. Хіба ж вона не прекрасна?”
68
Він не спав два дні, а коли прийшов, то мовив: “Я зараз посплю за своїм столом. Розбудіть мене за годину. Не забудьте!” Ми знали, що він дуже втомлений і вирішили за краще не будити його. Проте він сам прокинувся через годину й прорік: “Мені потрібна лиш одна година для відпочинку.”
69
“На жорсткій та шаленій арені подій, а також у битві на життя і смерть між правдою та брехнею я хотів узяти на плече закривавлений прапор Хосейна. А ще я хотів жертвуючи собою додати ланку до довгого ланцюга мучеників праведного шляху щоб наблизити людство до ідеалу.”
70
Було неабияк дивно, що доктор чув тріпотіння солов’я в радіаторі посеред пустелі під час бомбардування. Ще більш дивним було те, що йому закортіло допомогти солов'ю. Неквапно він дотягнувся до нього крізь ґрати радіатора і вийняв звідти. Він тримав його доти, доки не переконався, що з ним буде все добре. Соловей співав навдивовижу гарно.
71
Він був поранений шрапнеллю в стегно і в палець ноги. Його потрібно було прооперувати, але всі ліжка в госпіталі були зайняті. Зрештою з’явилось вільне ліжко, проте не було знеболюючого. Він утішав себе зверненням до Бога і, що цікаво, згадками про Нього. Він повторював імена Бога поки його оперували без знеболюючого.
72
Він приходив щотижня або хоча б раз на десять днів. Від початку лінії він обходив одну траншею за іншою, обіймав бійців і цілував їх. Ми до нього звикли і за тиждень дуже скучали за ним.
73
Оголосили триденне перемир’я. Ми з доктором удвох пішли на розвідувальне завдання і виявили ворожу траншею, в якій усі вороги спали. Я запропонував доктору негайно повбивати їх, але він відмовив і сказав: “Просто візьмемо їхні рушниці й підемо звідси.”
74
– Докторе, чому б Вам не поїхати на лікування в Тегеран? – запитав я його, коли він важко захворів.
– Дружище, я почуватимусь добре поряд із хлопцями.
75
Всі хлопці мало-помалу стали такими як доктор. Це стосувалося того, як вони вдягалися, тримали зброю і говорили. Пізніше, коли вони розсіювались, то могли визначати один одного за цими звичками. Наприклад, коли вони прогулювались по землі, то не сутулились і не задирали назад свої голови.
76
За три ночі до своєї мученицької смерти він уперше розбудив свою дружину.
– Що сталося, Мустафо?
– Я маю щось сказати. Вставай.
Він тримав у руці диктофон.
– Вставай і записуй мої слова.
– Мені шкода сиріт на півдні Лівану. Мені шкода самотніх жінок. Мені шкода людей, що були змушені переселитись через ізраїльські бомбардування, – він промовляв “мені шкода” на початку кожного речення.