— Моя дружина…
Вони розкланюються на відстані, безгучно, як під водою, рожева з бахромою риба по-Нікиному розтягає губи в усмішку, тільки при тому, на жаль, високо оголює ясна, — видовище не з найкіноґенічніших. Мама могла б і прийти, робить утішний висновок Дарина. Хоча, з другого боку, — що їй тут робити?..
І чує над вухом швидке бурмотіння Павла Івановича — цим разом гіпнотично подібне на голубине туркотання його дочки:
— Приходьте в суботу до Південного мосту… Зліва, з боку Видубичів… Там коло півночі самий кращий кльов… І ніхто нам не заважатиме…
З АУДІОЗАПИСІВ ДАРИНИ ГОЩИНСЬКОЇ: НІЧ НА ДНІПРІ. БУХАЛОВ. МОНОЛОГ
Формат: MPЗ
Частота дискретизації: 22 кГц
Якість звуку: 88 Кбіт/сек
Дата створення файлу: 27.04.2004
Дата редаґування файлу: 27.04.2004
Розмір: 0 Кб
Не гукав вам, щоб рибу не сполохати… Голос, він, знаєте, вночі далеко по воді розноситься — на Трухановому острові кашляють, а сюди чути…
Раки? Да, тут пацани їх по ночам печерують… І там далі, за мостом Патона… Можна купити, вони їх по дві гривні штука продають…
А по соточці — це завжди можна, аякже! Добре, що принесли, молодці, для рибака це діло незамінне, хе-хе… Як снасті. У мене з собою от… У флязі… Хочете? Ні? А ви… по-батькові як вас величати? Адріян Амброзійович? Коньяк, да. Закарпатський. Завжди на рибалку з собою ношу. Ваше здоров'я!.. Будьмо, да… В нас, коли ізраїльська делегація була, — обідали ми з ними в «Президентському», на вищому рівні, все, як положено… А перекладач їхній не знав цього слова, питає — а причому тут «будка»? Хе-хе… Ну, будьмо!..
Хух… Огірочок беріть — домашній, маринований… Рекомендую, дружина в мене великий спец по цьому ділу…
Да, ми з ними співпрацюємо. З ізраїльтянами, з поляками… В основному по Голокосту, воєнний період у нас досить добре представлений… З поляками ще по Старобєльську, де офіцерів їхніх розстріляли, тих, що з катинської партії… Винуват, не почув? Ну ясно, якщо ми до них звернемося, вони нам теж не відмовлять…
А… Ви в цьому смислі.
Я знаю, це вам Ніка розказала.
Знаєте, вона вас дуже шанує. Дуже. Вона в мене дівчинка з амбіціями, слава Богу… Навіть не знаю, в кого вона така, — за мною особливих амбіцій ніколи не водилося, за дружиною теж… І знаєте — я радий. Радий. Амбіції в житті — річ необхідна… Да, будемо сподіватися, тьфу-тьфу… Викладачка теж її хвалить… Професорка… Переживаєш, звичайно, ну що ж… Вона в мене одна, знаєте… У вас є діти?
Треба. Дітей, молоді люди, треба. Обов'язково. Інакше — для чого жити?
Ой, перестаньте сказать, як кажуть в Одесі!.. Яка там робота. Знаєте, як кажуть: робота нікуди не дінеться, а горілку може випити хтось інший… Ну, давайте ще по одній… Ваше здоров'я!.. Будьмо… Огірочок ось… Домашній…
Да, такі діла, значить…
А про своє єврейське походження все, що мені треба, я, Дарино Анатоліївно, й так знаю. Не треба мені на те… ізраїльських консультантів.
Тільки, прохання до вас, — це між нами, добре? Щоб Ніці — ні слова. Вона всього не знає, і не треба їй…
А, б…! Зірвалось! Клювало… Вибачте… Тихіше говорити треба, риба — вона хитра! До неї свій підхід треба мати… Бувають, знаєте, такі екземпляри, що й наживку хапнуть, і гачка не зачеплять… Як люди!..
Ну, нічого… Ми їх виведем, тас-скать, на чисту воду… Зараз, черв'ячка нового насаджу…
А по ізраїльським законам я — да, так і виходжу — єврей… У них же національність по матері рахується. Народжений єврейкою — значить, єврей. А от дочка моя — вже ні, бо мама в нас українка… Смішно, якийсь… зоологічний націоналізм. Ніколи я цього не розумів, ми ж усі були — радянські люди… Ну, хай російські, яка різниця… Так держава ж яка була! Всі нас боялися… О! Пішло, як брехня по селу, казав мій тесть… Ловись, рибко, велика й маленька…
А ви зі Львова родом, Амброзійовичу? Ну, значить, земляки… Я ж там народився. Вулиця Брюллова, колишня Лонцького… Тюрма МҐБ. Да, там і народився. В тюрмі. Так що органи — це, рахуйте, й є моя батьківщина. На все життя. І батьківщина, й національність… І моя рідна мати, що мене народила, теж із органами була зв'язана… Її в сорок п'ятому закинули до бандерівців… з особливо важливим завданням. Такі діла…
Тільки це не жіноча робота, звичайно. Боже сохрани.
Ім'я знаю. Леа Ґольдман — так її звали. Мою рідну матір, яка мене народила… В Ізраїлі вона, між іншим, у списках жертв Голокосту числиться. Як загибла сорок другого року в Перемишлі, в єврейському ґетто. Такі діла… А ви кажете — до ізраїльських колег звернутись… Думаєте, вони там, в Ізраїлі, сильно раді будуть узнати, що від п'ятдесят другого року отримували від німців компенсацію за людину, яка в дійсності врятувалась на радянській стороні?..