Якийсь петербурзький багатій — «покровитель мистецтв», запрошуючи на склянку чаю знаменитого польського скрипаля Генріка Венявського, сказав нібито ненароком:
— Візьміть, до речі, з собою скрипку.
— Щиро дякую вам від імені скрипки, — відповів музикант, — але вона чаю не п'є.
Ще коли Венявський був маловідомим скрипалем, він завітав разом товарищем до одного досить популярного музиканта в попросив подарувати йому візитну картку.
Знаменитість зустріла молодих людей чванькувато і непривітно.
— А картка Ліста у вас уже є?
— Ні,— відповів Венявський.
— А Рубінштейна?
— Також ні.
— Тоді і я не дам вам ніякої картки, — відрізав суворо господар і хотів був вийти з кімнати.
— Пробачте, — ввічливо зупинив його Венявський, — Коли б у нас були візитки Ліста і Рубінштейна, то ми б не зверталися до вас.
Один дужо самовпевнений диригент Паризької опери, розмовляючи із Сен-Сансом, безапеляційно заявив, що використання тромбонів у симфоніях недоречне. Коли Каміль Сен-Санс відповів, що навіть великий Бетхонен використовував тромбони в симфоніях, диригент теж не поліз за словом в кишеню:
— Це так. Але Бетховен вчинив би значно краще, коли б не робив цього.
1888 рік. Прем'єра опери Владислава Желенського «Конрад Валленрод» за одноіменною поемою Міцкевича.
Перед спектаклем до каси підійшов Желенський і попрохав безкоштовний квиток.
— Я автор «Конрада Валленрода».
Почувши це, касир зіскочив з місця, низенько вклонився і запитав:
— Я маю честь розмовляти з паном Міцкевичем?
Цікавий випадок стався на репетиції опери Е. Направника «Франческа да Ріміні» в Маріїнському театрі. Аби вразити високою нотою, відомий тенор Фіглер попросим актори зробити у військовім марші фермату на сі-бемоль, тобто збільшити тривалість ноти.
— А що ж буде а солдатами, які марширують під музику? — запитав Едуард Францевич. — Адже поки ви триматимете формату, їм доведеться стояти на одній нозі.
Комендант міста Тбілісі генерал Ернст завжди сідав у ложі біля оркестру, якраз над ударними інструментами й міддю. Якось він помітив, що труби, трохи погравши, замовкають, вирішив, що це недозволене безладдя, покликав директора театру й питає:
— А чому це труби не грають?
— У них паузи.
— Що? А платню вони також отримують з паузами?
— Платню отримують, як усі…
— Скажіть же їм, будь ласка, щоб наступного разу вони грали без пауз! Я ледарів не терплю!
Під час перебування Чайковського в Одесі в театрі йшли одна за одною його опери. Якось на репетиції оперний маестро Еммануель сказав видатному композиторові:
— А знаєте, Петре Іллічу, в «Мазепі» відчуваються нюанси з «Євгенія Онегіна» і «Пікової дами».
— А знаете, маестро, — відповів йому тим же тоном Чайковський, — і «Мазепа», і «Євгеній Онегін», і «Пікова дама» — мої опери.
Гастролі Чайковського в Лейпцігу збіглися з перебуванням там подружжя Грігів. На одному з спектаклів вони сиділи поруч Петра Ілліча. Наступного дня в місцевій газеті була видрукована рецензія на виставу і закінчувалася вона такими словами: «Між іншим, на концерті був присутній великий російський композитор Чайковський з донькою та сином…»
Чим незвичайна «Пікова дама»? Мабуть, найбільш оригінальну відповідь дай у 1911 роді рецензент газети «Волжское слово»: «Опера чудова тим, що два великих художники, О. С. Пушкін та П. І. Чайковський, дійшли однієї думки — прицвяхувати навіки до ганебного стовпа нашу прихильність до карт».
Чеський композитор Антонін Дворжак відзначався винятковою сумлінністю і делікатністю. Працюючи над лібретто своєї опери «Арміда», він скрупульозно перевіряв текст, щоб не трапилась якась неточність. Дійшовши до епізоду, де рицар їде верхи на коні, Дворжак зупинився і запитав приятеля:
— Скажи, а чи існували на той час коні?
Одного разу знаменитого піаніста-віртуоза Таузіга попросили висловити спою думку про гру якогось початківця. Таузіг важко зітхнув і сказав:
— Я завжди стверджував, що слони дуже небезпечні тварини.
— Але, маестро, — відгукнувся здивований музикант, — що спільного мають слоні з музикою?