— Що?! — вигукнув композитор, прочитавши листа. — За те, щоб стати колегою цих торохтіїв, я повинен ще платити? А дзуськи!
Коли Рамо залишилось три чисниці до смерті, його відвідав священик, що намагався настановити старого безбожника на путь праведний. Дотепник, якого і перед смертю не покидало почуття гумору, прошепотів, звертаючись до попа:
— На біса ви мені так виспівуєте? У вас же голос фальшивий.
Французькому композиторові Жану Філіпу Рамо дорікнули, що він вдається до послуг посереднього ліберттиста.
— Дайте мені офіційний протокол, — я й з нього зроблю оперу, — відповів великий композитор.
Гендель мав одне дошкульне місце: любив добре попоїсти.
Одного разу, завітавши в ресторацію, де його ще не знали, Гендель замовив цілого смаженого індика. Кельнер, прийнявши це замовлення, приніс кілька столових кувертів.
— Не треба, — пояснив йому Гендель. — Я ж прийшов сам-один.
— Сам-один? — здивувався кельнер. — І отак просто — цілого індика?
— Чому це — так просто? — в свою чергу здивувався Гендель. — 3 картоплею, овочами і ще, що там у вас знайдеться…
Перший концерт Генделя в Лондоні не мав успіху.
Це дуже стурбувало друзів композитора, але сам Гендель був спокійний:
— Не хвилюйтесь! — підбадьорював він. — У порожній залі музика звучить краще.
Генделеву оперу «Ринальдо» видав один спритний комерсант. Це принесло йому величезний прибуток, з якого комерсант невеличку частку виділив композиторові.
— Послухайте, — сказав Гендель, — щоб між нами не було скривджених, наступного разу ви напишіть оперу, а я її видам.
Якось Йоганн Себастьян Бах зіграв на органі одну із своїх прелюдій учневі, що прийшов його провідати. Учень не міг приховати свого захоплення чудовою грою маестро.
— А це ж зовсім просто. — перебив його учитель, — потрібно лише своєчасно ударяти по відповідних клавішах, а решту зробить сам орган.
Чеський композитор Франтішек Бенда — дуже доброзичлива людина, дізнавшись про приїзд до міста молодого, невідомого і, зрозуміло, бідного композитора. вирядився до нього додому, але господаря не застав. Тоді Франтішек Бенда залишив на дверях такий напис: «Добродію, красненько Вас прошу прийти завтра до мене на обід». Композитор-сердега не забарився. знайомство відбулося. Але Бенда дуже здивувався, коли й наступного дня він знову побачив за обіднім столом молодого невдаху… Так тривало два тижні, поки Бенда, добродушно посміхаючись, не запитав:
— Для мене дуже приємні ваші постійні відвідини, добродію, але я трохи здивозаний, коли ви дозволяєте це собі без запрошень.
— Ви мене повинні зрозуміти, вельмишановний пане, — заперечив гість. — Щодня, коли я повертаюсь додому, я читаю запрошення, написане вашою шляхетною рукою на своїх дверях. А стерти його я не можу, бо зберігаю як найдорожчий автограф. Тому самі подумайте, як же я маю не з'явитися до вас на обід: адже запрошення такої великої і поважної особи, як ви, — закон для бідного музиканта.
Коли знаменитий французький письменник, філософ і музикант XVIII ст. Жан Жак Руссо був у Фонтенбло на виставі своєї опери «Сільський чаклун», до нього підійшов якийсь вельможа і шанобливо сказав:
— Дозвольте, пане, зробити вам комплімент.
— Будь ласка, якщо він гарно складений, — відповів Руссо.
Знічений вельможа мовчки пішов геть, а друзі стали дорікати Руссо:
— Як ви йому відповіли!
— Цілком слушно, — заперечив той. — Хіба є на світі щось жахливіше за незугарний комплімент?
Одразу по смерті Людовіка XV його наступник, нудьгуючи на концерті, наказав закінчити його раніше і оголосив:
— Доволі з нас музики!
Один з оркестрантів сказав своєму сусідові:
— Друже, яким жахливим буде нове царювання!
І він не помилився.
Французький історик і письменник XVII–XVIII ст. Фонтенель написав оперу і в ній, обурюючи святенників, вивів хор жерців. Архієпіскоп паризький вимагав зняти цей номер. Фонтенель відповів:
— Я ж не чіпаю його попів, хай і він не чіпав моїх.