Джакомо Пуччіні був великим оптимістом. Почуття гумору не залишало його навіть у найскрутніших ситуаціях. Одного разу він зламав собі ногу і потрапив до лікарні. Через кілька днів його відвідали друзі. Вітаючись, Пуччіні весело сказав:
— Я такий щасливий, друзі! Мені вже почали споруджувати пам'ятник!
— Не кажи дурниць, облиш ці безглузді жарти! — перелякано вигукнув один з його друзів.
— Я зовсім не жартую, — відповів композитор і показав ногу в гіпсі.
Панас Карпович Саксаганський почав виступати на сцені в 1883 році. Згодом він часто розповідав про свій дебют. У п'єci «За Німан іду» він мав верхи їхати з піснею: «Гей, коню, мій коню, заграй підо мною! Дівчино, прощай!» Та заспівати не довелось. Кінь злякався глядачів, підскочив і скинув на землю бравого козака.
Але Саксаганський підхопився, й, дивлячись на коня, вигукнув кінець куплета: «Дівчино, прощай!» Зала вибухнула реготом.
На конкурсі, що був оголошений в кінці минулого століття Віденською консерваторією, трохи не трапився конфуз; першу премію ледь не одержала абсолютно бездарна співачка, у якої були про то чималі придворні зв'язки. Пізніше голову конкурсної комісії Густава Малера запитали:
— Чи правда, що пані X. ледь не стала лауреатом конкурсу?
— Так, це чистісінька правда.
— Чого ж їй не вистачало?
— Одного голосу. Її власного.
На одній з репетицій «Камерної симфонії» засновника 12-тонової системи А. Шенберга був присутній Мадер. По закінченні репетиції Малер звернувся до оркестру:
— А тепер, благаю вас, зіграйте звичайне тризвуччя, бо інакше я сьогодні не засну.
Відомий польський піаніст Ігнац Падеревський концертував у Лондоні. В залі було душно, і дві дами зажадали розчинити вікна.
Утворився сильний протяг. Падеревський звернувся до дам:
— Вимушений просити зачинити вікна. Не можна зразу одержувати подвійне задоволення: слухати гарну музику і вбивати піаніста!
Падеревського, що прогулювався вулицями Парижа, несподівано зупинив якийсь замурзаний голодранець.
— Вам почистити взуття?
— Дякую, — відповів Падеревеький, не потребую. Але якщо ти вмиєшся, то дістанеш від мини двадцять франків.
Хлопчина одразу кинувся до найближчої колонки і на хвилину з'явився порівняно чистим.
— Ось твої двадцять франків, — сказав Падеренський і подав йому гроші. Хлопчина глянув на піаніста і, посміхаючись, повернув монети:
— Ні, липше візьміть їх назад і підріжте своє довге волосся.
Коли Падеревський робив турне по Західній Америці, йому по телеграфу запропонували за чималу суму вистуупити в одному гірському містечку. Падеревський з задоволенням прийняв це запрошення.
Але, коли він в призначений день, прибув на концерт, виявилось, що на естраді стоїть лише… механічне піаніно, щось на зразок великої шарманки.
Шукати в цей час фортепіано — означало втратити величезну кількість глядачів і час. Відважившись, Падеревський підсів до піаніно, вклонився, схопив за ручку і крутив шарманку, поки всі «номери» не були зіграні.
Приголомшливі вигуки «браво», «біс» свідчили про ентузіазм публіки. Наступного дня, в іншому місті, Падеревський дав концерт на справжньому «Стейнвеї». Його виконання було прийнято з великим захватом, але… все ж не так, як на попередньому концерті.
Падеревський приїхав якось у невеличке американське місто. Гуляючи, побачив на одному непоказному будинкові скромну табличку: «Міс Джонс вчить грі на роялі. Урок — один долар». Сама вчителька у цей час виконувала з великими помилками ноктюрн Шопена, Падеревський завітав до неї, мовчки сів за рояль і зіграв ноктюрн.
Коли другого дня Падеревський ще раз зупинився біля знайомого будинку, то побачив велику вивіску:
«Міс Джонс. Учениця великого Падеревського. Урок — п’ять доларів».
— Ноаоявлений Орфей, — вигукували прихильники Падеревського по його виступі у Варшаві.
— Прошу пробачення, панове, — заперечив піаніст. — Адже між мною і Орфеєм є певна відмінність.