Залишаючи банк, Карузо сказав:
— Ніколи в житті я, здається, так добре не співав, як сьогодні!
Коли Енріко Карузо впершо прибув до Америки, його одразу затакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думає про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами, Карузо відповів:
— Ніколи я над таким питанням не замислювався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.
Молодий, але досить упевнений в собі тенор сказав якось Карузо:
— Учора в опері мін голос прозвучав по всіх ярусах театру.
— Так, — відповів Карузо, — я бачив, як публіка всюди звільняла для нього місця.
Карузо їхав на гастролі за кордон. Коли він був уже у вагоні, до купо вбіг захеканий театральний кравець і всучив співакові чималий пакунок, виправдуючись:
— Пробачте, але це корона, яку ви забули.
У валізах місця не було, і артист звільнив коробку з-під капелюха, куди й запакував цей реквізит.
На кордоні до купе увійшов урядовець.
— Ви маєте що-небудь, що підлягає миту?
— Ні,— відповів артист.
Коли ж урядовець підозріло поглянув на валізи, співак запропонував йому оглянути їх. Першою в очі впала коробка з короною. Побачивши корону, урядовець поспішно закрив коробку і, заїкаючись, несміло промурмотів:
— Дуже вдячний. Пробачте, ваша королівська величність, що потурбував вас.
Так, вклоняючись і перепрошуючи, вийшов з вагона.
Мало кому відомо, що перед кожним виступом Карузо дуже хвилювався і, щоб заспокоїти себе, малював карикатури на своїх колег, в чому й досяг справжнього мистецтва.
— Як карикатурист ви були б не менш відомі,— говорили йому.
— Так, — відповідав Карузо. — До того ж я менше б хвилювався,
Карузо купив будинок і запросив робітників його відремонтувати, Якось, коли він репетирував, увійшов підрядник.
— Я на хвилинку… Ви хочете, щоб ремонт якнайшвидше закінчився?
— Звичайно, — відповів Карузо.
— Тоді, будь ласка, не виспівуйте вдома, бо штукатури не можуть працювати. Вони тільки те й роблять, що слухають ваші пісеньки…
На виставі «Паяців», де був присутній «вищий світ» Італії, несподівано захворій тенор, що виконував партію Арлекіна.
Карузо, що перебував у залі, не довго думаючи, зайняв місце за сценою (як і належить по ходу дії) і блискуче виконав серенаду Арлекіна. Кожна поява Карузо на сцені супроводжувалась бурхливими оплесками, але цього разу публіка в залі наче вимерла. Після спектаклю Карузо з гіркою посмішкою сказав Тітта Руффо, який виконував партію Тоніо:
— Ось бачиш, що таке освічена публіка. Вона цінує лише ті імена, які читає чорним по білому на афішах…
Після виступів Карузо у віденській опері до нього підійшов один з його шанувальників.
Розбещений похвалами, Карузо почав детально розповідати про свої успіхи, високі гонорари, про любовні перемоги, про свої звички, славу, яку він має за кордоном, про плани й надії на майбутнє тощо.
— Але, милий друже, — закінчив співак, — що ж це ми весь час говоримо про мене, розкажіть і ви що-небудь про себе… Ну, наприклад, як вам сподобався мій вчорашній виступ?
Карузо розповідає у своїх спогадах, що він частенько забував під час виступу слова арії, яку виконував. Так трапилось і на сцені міланського театру «Ла Скала». Замість потрібних слів солістові довелося співати: тра-ля-ля, тра-ля-ля…
Після виступу задуманий Карузо сидів за лаштунками. Побачивши режисера, який кипів від злості, Карузо поблажливо поплескав його по плечу й сказав:
— Ваше щастя, що я, крім усього, ще й гарний поет і мені вдалося так добре підібрати риму до тра-ля-ля…
Карузо приїхав на декілька спектаклів до Парижа. Після першого виступу співак застудився і не зміг співати. Директор опери почав обурюватися:
— Ну, що мені робити? Не розумію, як ви могли застудитись.
— Не розумієте? Я поясню, — відрубав співак.
— По-перше, зала була розігріта ентузіазмом публіки, потім почалась буря овацій, і, нарешті, холодний прийом у критиків! Хіба цього не досить?