Шаляпін деякий час виступав на американських сценах. Одного разу він приїхав в провінціальнє містечко. На вокзалі співака зустріли журналісти і засипали його запитаннями. Коли журналісти підійшли, до Шаляпіна зненацька наблизилась дама, яка відрекомендувалася поклонницею його таланту. Минуло чверть години, але екзальтована панночка не мала й найменшого наміру залишити співака самого. Шаляпін просто не знав, як відкараскатися від надо-кумливої шанувальниці. На щастя з'явився фотограф.
— Чи можна попросити містера Шаляпіна посміхнутися?
Шаляпін одразу ж скористався з цього і звернувся до непрошеної співрозмовниці:
— Змушений попрощатися з вами, міс. Ви ж чули: фотограф попросив мене зробити приємний вираз обличчя!
Один мільярдер попрохав Шаляпіна виступити в нього на вечорі й запитав про гонорар.
— Тисяча доларів, — була відповідь.
— Гаразд, ви одержите свою тисячу доларів, але тільки виступите зі своїм номером і не залишитесь серед гостей.
— Вам треба було одразу про це сказати, — посміхнувся Шаляпін. — Якщо мені не треба бути з вашими гостями, я співатиму і за п’ятсот доларів.
Якось Шаляпін був запрошений на концерт до американської співачки-мільйонерші.
Наступного дня мільйонер запитав Шаляпіна, як йому сподобався голос його дружини. Великий співак відказав:
— О, голос просто магічний!
— Правда? То чому ж ви покинули залу, зразу, як дружина почала співати?
— Саме тому, що не міг протистояти її магічному голосові,— відповів Шаляпін.
Шаляпін завжди дивувався з людей, які вважали, що робота артиста легка.
— Вони нагадують мені,— казав співак, — одного візника, що якось віз мене по Москві й запитав: — «А ти, пане, чим займаєшся?» — Так от, співаю, кажу. — «Та я не про те. Співати — ми всі співаємо.
І я співаю, коли сумно на душі. Я питаюся, що ти робиш?»
Одного разу на офіційному прийомі Моріс Равель сидів поруч з композитором, який не любив його музики. Сусіди вперто мовчали. Нарешті Равель прокашлявся і приязно сказав:
— Любий колего, ви не заперечуватимете, якщо ми тепер перейдемо на якусь іншу тему?
Один англійський піаніст, який поїхав виступати з концертами на Ближній Схід, несподівано повернувся на батьківщину.
— Я зробив так тому, пояснив він диригентові Бічему, — що двічі був обстріляний арабами.
— Що ти кажеш? — здивувався Бічем. — От ніколи б по подумав, що араби так чудово розуміються на музиці!
Польський композитор Мечислав Карлович був пристрасний рибалка. Якось йому захотілось половити форелі. Оскільки в нього не було дозволу на риболовлю, він вибрав затишне місце і там закинув вудочку. Та позад нього одразу ж розсунулись гілки кущів, і з них висунулася голова сторожа.
— По якому праву ви тут ловите рибу?
— Дорогий мій, — спокійно почав Карлович, — я це роблю під впливом непоборної і незбагненої сили інтуїції, що оволоділа жалюгідним створінням. Сторож розгубився.
— Прошу пробачення, — промовив він перегодом, знімаючи з голови кашкета, — хіба ж устигнеш за усіма новими розпорядженнями…
Славетний румунський композитор і скрипаль Джордже Енеску був, крім того, гарним піаністом. Якось, коли Енеску мешкав у Парижі, до нього звернувся знайомий, досить таки посередній скрипаль, і попрохав поакомпанувати йому на концерті.
Після деяких вагань Енеску погодився. По дорозі він стрівся з відомим піаністом Гізекінгом. Посміхаючись, Енеску розповів йому про концерт, який має відбутися і несподівано запропонував:
Послухай, а чому б тобі не піти зі мною?
— Цікаво, а що там я робитиму?
— Ну, хоча б гортатимеш ноти!
Гізекінг погодився. Наступного дня в газеті з’явилась рецензія: «Досить дивний концерт довелося вчора слухати. Той, хто повинен був грати на скрипці, грав на роялі; той, хто повинен був грати на роялі, гортав ноти; а той, кому слід було б гортати сторінки, чомусь грав на скрипці».
Славнозвісний український радянський композитор Станіслав Людкевич, як справжній творець, заглиблюючись у свої думи, забуває про все інше. Через цю неуважність до дрібниць буденного життя він, кажуть, не раз потрапляв у прикре становище. Якось, іще до війни, приїхавши зі Львова у Стрий, він півтори години стояв на вулиці і чогось терпляче чекав. Виявилося: трамвая. На щастя, хтось співчутливо нагадав композиторові, що у Стриї трамваїв немає.