Коли Стоковський приїжджав до Парижа, він завжди відвідував маленький ресторанчик, господар якого частував диригента смачними стравами за незначну ціну. Якось Стоковський запитав:
— Чим я зобов’язаний вашій незвичайній люб’язності? Адже я не бідний.
— Я дуже люблю музику, — запально промовив господар, — і ради неї готовий піти на будь-які жертви.
Стоковський вийшов з ресторану розчулений та раптом помітив у вікні рекламку: «Щоденні сніданки, обіди й вечері у товаристві великого Стоковського».
У 1917 році Стравинський відвідав Рим і Неаполь. Під час цієї поїздки він познайомився з художником Пабло Пікассо. Коли Стравинський повертався до Швейцарії, його затримали, перевірили речі композитора і виявили химерний документ.
— Що за малюнок? — запитали Стравинського.
— Мій портрет роботи Пікассо!
— Не може бути! Це план!
— Так! План… мого обличчя і нічого більше! Митник все ж таки конфіскував малюнок: вирішив, що це замаскований план якоїсь стратегічно важливої споруди…
Якось одна дама запитала Стравинського:
— Маестро, про що ви думаєте, коли створюєте музику?
— Пробачте, мадам, ні про що інше. Пишу музику.
Ось що трапилось із Стравинським у Барселоні, куди він прибув, щоб диригувати трьома концертами під час фестивалю, йому ж таки присвяченого.
«Коли я приїхав до цього міста, — розповідає композитор, — на мене чекала приємна несподіванка, якої я ніколи не забуду. Серед людей, що мене зустрічали на вокзалі, був маленький пресимпатичний журналіст. Коли він мене інтерв'ював, йому захотілося будь-що мені підлестити і він сказав: «Барселона чекає вас з нетерпінням. Ох, коли б ви знали, як тут люблять вашу «Шехеразаду» і ваші танці з «Князя Ігоря!» «У мене ж не вистачило мужності його розчарувати».
На прийомі, влаштованому в Стокгольмі на честь І. Стравинського, композитора запитали, що він думає про джаз.
— Те саме, що й 20 років тому, — відповів він.
— А як ви ставились до джазу 20 років тому?
— Цього я не пам’ятаю.
Один аристократ — знайомий польського композитора Кароля Шимановського — якось запитав музиканта:
— Маестро, чи не здається вам диявольськи нудним життя, коли нічого не треба робити, а тільки писати музику?
— Так, Трішки нуднувато, — погодився композитор, — але ще нудніше все життя нічого не робити й слухати те, що я пишу.
Коли почалася війна 1914 року, київські театри опиналися в скрутному становищі: багато артистів було Мобілізовано. Доводилося шукати виконавців серед тих, хто служив у київських військових частинах. Відомий український співак Михайло Іванович Донець від час війни працював у військовому госпіталі фельдшером. Увечері виступав в опері. Якось комендант Києва полковник Медер завітав сюди за лаштунки, побачив у вбиральні військовий одяг. Дізнавшись. що він належить Донцеві, Медер заборонив йому виступати в театрі. Через кілька днів в афішах з'явилося нове ім’я — Михайло Донський! На цей раз військової форми комендант не знайшов у театрі і дав акторові спокій.
Український композитор Кирило Григорович Стеценко замолоду був над звичайно життєрадісний, веселий, любив дружнє товариство, дотепи, зокрема, охоче розповідав про своє раннє дитинство. Хлопчиком він не раз допомагав батькові-маляру, а коли підріс, навчився фарбувати і сам лазив на риштованнях, заробляючи на прожиття, Одного разу він упав досить звисока і, забивши ногу, закричав:
— Ой, здається, я ногу собі зламав!
— Щоб ти не зламав, все одно відрахую, — «заспокоїв» його підрядчик.
Відомого диригента Вільгельма Фуртвснглера попросили якось послухати одного скрипаля і висловити свою думку про його гру.
— Я просто вражений, — перегодом розповідав диригент. — Це не скрипаль, а небачений феномен. Уперше чую, щоб такі легенькі музичні твори виконувалися з такими надмірними труднощами.
Моріс Шевальє, відомий французький кіноактор і співак, одного разу загубив у готелі кредитний квиток на 500 франків. Невдовзі в його номер постукав розсильний і повернув артистові пропажу. Хоч Шевальє зрадів, що гроші знайшлися, але все ж не втримався, щоб не зробити зауваження: