— Отже, панове, почнемо з «Маленької нічної серенади» Моцарта.
Одна французька балерина виступала в маленькому балеті, що його написали А. Онеггер і А. Хеллс. Але, цілком природно, зірка не могла пожертву вати особистим успіхом ради сучасної музики. Закінчувала вона свій виступ трьома мазурками Ф. Шонена. Після вис гави одна дама, що трохи була знайома з Артуром Онеггером, підійшла до нього й, потискуючи йому руку, з хвилюванням промовила:
— Я в захваті від вашого балету! Так! Так! Запевниш вас! Мені, щоправда, не затюморочив голови його початок, зате три маленьких номери в кінці…
— Хвалю вас, мадам, за чудовий доказ несхибності вашого смаку: то були три мазурки Шопена…
— Ох… Я впізнаю вас і в цьому… Ви кажете так через свою скромність…
В одному домі зустрілись Альберт Ейнштейн і Ганс Ейслер. Знаючи, що Ейнштейн грає на скрипці, господарка запросила його заграти що-небудь в ансамблі з Ейслером. Ейслер сів за рояль, Ейнштейн почав лагодити скрипку. Декілька разів композитор робив вступ, та Ейнштейн ніяк не міг потрапити в такт. Усі спроби почати разом були марні. Залишаючи рояль, Ейслер жартома зауважив:
— Не розумію, як це весь світ може вважати за велику людину того, хто не вміє рахувати до трьох.
Коли американський композитор Джордж Гершвін здобув вже світову славу, вій раптом, на загальний подив, вирішив повчитися деякий час у когось із сучасних майстрів композиції. Гершвін поїхав до Парижа і звернувся до славетного французького композитора Моріса Равеля.
Равель, який добре знав і високо цінував творчість Гершвіна, із здивуванням подивився на американського гостя:
— Ви хочете навчитися у мене композиції? Я, звичайно, міг би дати вам кілька уроків, але, скажіть мені одверто, навіщо вам ставати другорядним Гавелем, коли ви вже й так першорядний Гершвін?
У «Спогадах» відомого російського диригента й музиканта А. Б. ХессІна є сторінка, де розповідається про приїзд на гастролі до Петербурга семирічного італійського «вундеркінда» — диригента Віллі Ферреро.
«Зала колишнього дворянського зібрання була переповнена публікою, що жадала сенсацій і створила для Ферреро небувалий успіх…
Не можу не згадати: в концерті стався трагікомічний інцидент, в якому побічно і я був винен…
Я дуже полюбив хлопчика і під час концерту подарував йому дитячу залізницю з рейками, семафором та іншими атрибутами. Віллі так нею захопився під час антракту, що навідріз відмовився диригувати другою частиною концерту.
«Невже вам важко, — благав він мене зі слізьми на очах, — продиригувати другою частиною. Адже ви також гарний диригент!»
Коштувало величезних зусиль ублагати його продовжувати концерт».
Відомий французький диригент Ігор Маркевич навчався у Парижі по класу композиції у Наді Буланже разом з синами Ігоря Стравинського. Розповідають, що один з них дуже заздрив талановитому юнакові і якось не втримався й сказав:
— Вам не поталанило, бо не так легко носити ім’я «Ігор» після мого батька.
— Не важче, ніж носити прізвище Стравинський, — відповів Маркевич.
Декілька десятків років тому в Парижі дуже славився музичний критик, який за доброзичливі рецензії вимагав грошей від артистів. Раз до нього звернувся й соліст опери «Комік» Батель. Він попросив впливового критика написати прихильну рецензію про виконання ним нової ролі в найближчій прем'єрі. Але при цьому підкреслив, що зараз перебуває в скрутному фінансовому становищі і розрахуватися зразу не може. Зате наступного місяця віддасть йому сторицею.
Рецензент великодушно запевнив артиста, що той може йому довіритись. Незабаром з'явилась велика стаття, але соліст опери згадувався лише наприкінці. «Пан Батель багатообіцяючий артист. Незабаром, побачимо, виправдає він наші надії чи ні!»
В одному містечкові після першого концепту відомої польської піаністки Барбари Хессе-Буковської до неї підійшов репортер місцевої газети.
— Які твори ви найбільше любите і найчастіше виконуєте? — запитав вій.