— Мазурки, полонези та вальси Шопена, відповіла піаністка.
Переглядаючи наступного дня газету, вола побачила заголовок великими літерами:
«Хесса Буковська найбільш полюбляв танцювальну музику».
Якось популярний польський співак Ян Кіпура сидів у берлінській кав'ярні і розмовляв з своїм випадковим сусідою. Незнайомець назвав прізвище, а Кіпура — своє.
— Я щасливий з вами познайомитись, — пане Кіпура, — ввічливо промовив співбесідник співака. Артистові це сподобалось, і він почав розповідати про США, звідки нещодавно повернувся.
— Уявіть собі: в досить таки пристойному товаристві мене запитують: «Хто ви?» Я відповідаю: «Кіпура!» Ви не повірите, жоден з присутніх не знав, хто я такий.
— Яка темнота! Цікаво, як ви після цього повелися?
— Я обурився і пішов!
Незнайомець довго співчував Кіпурі, а тоді сказав:
— Тільки подумати, в наш час не знати такого славетного… піаніста!
В 1918 роді, бурхливому, грозовому, сповненому всіляких несподіванок, важко було когось чимось здивувати. І все ж таки глядачі, присутні на одній з вистав «Аїди» Д. Верді в Київському оперному театрі, були неабияк вражені…
Ось запальний молодий Радамес збирається в далеку дорогу, І жрець благословляє його на ратні подвиги. Спадає завіса, тягнеться страшенно довгий — понад годину — антракт (Радамес блукає в пустелі?). І от, нарешті, починається 3-тя дія, з’являється Радамес, але що це? Невже він так змарнів і постарів за час свого походу? Замість колишнього красеня юнака перед слухачами постав старенький врівноважений мудрець. Замість ніжного ліричного лунає драматичній тенор. Ось тут і розгадка: артист Петро Райчев втомився на важкій для його голосу партії Радамсса і відмовився співати далі. Довелося терміново шукати іншого співака й умовляти його виручити виставу.
Все це не завадило жерцям замурувати нещасних закоханих Аїду і Радамеса!
Український радянський композитор Герман Жуковський з ніжністю, хвилюванням і водночас з легкою посмішкою згадує далекі роки, коли він почав учитись музиці, Бо справді ж, крім трагічних подій, нестатків, важких днів, скільки траплялося й веселих, комічних ситуацій! Ось одна з таких історій.
…Молодого хлопця, що виявив музичні здібності, відрядили з військової частини на навчання до Київської консерваторії — і він з'явився перед педагогами у всій своїй бойовій красі: в довгій не по зросту, шинелі, в будьонівці, з величезною хвацькою кобурою маузера. Оскільки інші вакансії були зайняті, хлопцю дісталась віолончель. Бувши людиною дисциплінованою, він не сперечався. Перші теоретичні ази юнак засвоїв досить легко, важче було навчитися грати. Якось на одному з занять старенький викладач, слухаючи старанні вправи віолончеліста по видобуванню ноти «ля», сердито буркнув: «нижчє!». Той ковзнув пальцем вниз аж до п’іставки, «Вище!» — зарепетував дідок. Учень ковзнув вгору. «Нижче!» — почулося знову. Тоді хлопець кинув Інструмент, схопився з місця і знервованo крикнув: «Вище, нижче, вище, нижче… Скільки ж можна? А це у мене що?» — і багатозначно поплескав по кобурі…
Відома в довоєнні роки українська співачка Лідія Колодуб розповідала:
— Якось на одному з академічних концертів я виконувала романс С. Рахманінова «Кабы знала я».
Я страшенно розхвилювалася і забула всі слова, крім первого рядка. Довелося співати романс, незліченно повторюючи одне й те ж: «Кабы знала я, кабы ведала, кабы знала я, кабы ведала…» І справді, коли б я у той час знала слова, романс виглядав би трохи інакше!
Під час весняних студент О. Гаук (згодом відомий радянський диригент) вирішив пожартувати.
Він написав фугу, в якій використовував, де треба й не треба заборонені педагогікою паралельні квінти, посилаючись на те, що вони часто зустрічаються у фугах Баха.
Наслідок був плачевний: Гаук одержав двійку та ще й на горіхи дісталося від Глазунова, який все ж дозволив складати іспит восени.
Влітку Гаук багато працював, написав більше 25 фуг, досконало вивчив «Мистецтво фуги» Й. С. Баха і зробив фугу за всіма необхідними правилами, відверто знущаючись з консерваторських канонів. Гаук дістав п'ятірку, але професор Соколов після іспиту сказав:
— Я зробив би навпаки: весною поставив би вам відмінно, бо тоді в вашій фузі була хоч музика, а зараз — одиницю.