Пізніше Пайєрль і Моцарт помирилися, але музику канону ще не раз було використано: за бажанням господаря в канон підставляли інші імена.
Луїджі Керубіні був присутній на генеральній репетиції однієї з своїх опер.
Виконавець головної партії був співаком старанним, проте не дуже здібним.
Після закінчення репетиції хтось зауважив композиторові:
— Співак робив усе, що міг, чому б не сказати йому кілька втішних слів?
— Ви маєте рацію, — відповів Керубіні.— Покличте його.
Співак підійшов. Композитор простяг йому руку і сказав:
— Я не гніваюся на вас.
Брат Руже де Ліля, бригадний генерал, несподівано пішов у відставку.
На запитання цікавих, чому він так вчинив, генерал відповідав:
— Підвела небога.
— Хіба у вас вона є?
— Звичайно. Адже мій брат — батько «Марсельєзи»!
Один німецький композитор, поклонник Бетховена, закінчивши останню сторінку свого перекладу «Фіделіо» для фортепіано, в кінці написав: «Закінчив з божою допомогою». Рукопис потрапив до Бетховена, який трохи його виправив і повернув назад. Переглядаючи позначки, зроблені Бетховеном, автор перекладу побачив поруч своєї приписки таке зауваження: «Смертний, покладай надію на власні сили».
Молодший брат Бетховена Йоганн був аптекарем і на вигідних поставках медикаментів для армії швидко розбагатів. Він придбав собі розкішний маєток і відтоді став підписуватися «Йоганн Бетховен — власник маєтку».
Саме так вірі підписав новорічне вітання, надіслане братові. Великий композитор, прочитавши такс, підписав своє поздоровлення: «Людвіг ван Бетховен — власник мозку».
Великий німецький поет Йоганн Гете, що займав високу урядову посаду, бував у товаристві Бетховена, особливо в дні роботи композитора над музикою до трагедії «Егмонт».
Якось вони вдвох прогулювалися алеями віденського парку. Стрічні шанобливо схиляли перед ними голови. Але на їхні поклони відповідав лише Гете, легенько піднімаючи капелюха. Нарешті роздратований поет сказав своєму другові:
— Як мені набридли оці люди з своїми поклонами.
— Не сердьтеся, ваша честь, — з олімпійським спокоєм відповів Бетховен. — Можливо, вони й мені трохи вклоняються.
Бетховен у Дрездені слухав досить невдалу оперу композитора Паера «Елеонора». Коли після вистави Паер запитав, якої думки Бетховен про оперу, той відповів:
— Ваша опера мені настільки сподобалась, що я, мабуть, напишу до неї музику.
Бетховен дотримав слова: він написав на той же сюжет оперу " Фіделіо».
Композитор Франсуа Буальдьє мав своє постійне місце в «Комеді Франсез», але ніколи туди не ходив. Якось увечері Буальдьє вирішив таки піти на спектакль. Коли він назвав своє ім'я контролерові, той підозріло глянув на нього і сказав:
— Що за безглузді жарти? Ми добре знаємо композитора Буальдьє. Він приходить до нас щовечора. До речі, він і зараз у залі…
— Он які Пробачте, — відповів композитор. — Тоді я куплю місце поруч, щоб з ним познайомитись.
Під час антракту справжній Буальдьє звернувся до свого двійника:
— Отже, — сказав він посміхаючись, — ви композитор Буальдьє? Мене це, признатись, трохи дивує.
Ось вже п'ятдесят літ як мені здавалось, що Буальдьє — це я.
Французький композитор Даніель Обор якось скалав Ріхардові Вагнеру:
— Минуло майже тридцять років, перш ніж я переконався, що не маю музичного хисту.
Здивований Вагнер запитав:
— І після цього ви кинули писати музику?
— Ні,— відповів Обер, посміхаючись, — адже тоді я був уже знаменитий.
Обер не любив, коли при ньому говорили про смерть. Знаючи це, один із його друзів жартівливо сказав:
— А все ж колись-то задзвонять і по вас.
— Нічого, я пущу це повз вуха, — спокійно відповів Обер.
Обер не любив іронізувати над старістю. Коли про це говорили в його присутності, він відповідав: «Так, важко бути старим, але до цього часу ніхто не придумав іншого засобу прожити довше».
Німецький композитор і диригент Людвіг Шпор приходив на репетиції своєї нової ораторії з восьмирічною донькою. Вона байдуже слухала всю його ораторію, але помітно збуджувалась, коли починала звучати фінальна фуга, Шпор вирішив вияснити в чому річ.