— Галя більш нічого не передавала? — обриває Гайворон дівочі думки.
— З технікуму її виключили, то вона…
У дзеркалі Платон бачить своє відображення: такий собі піжон в краватці, джемпер італійський, сорочка японська…
— Ходімо звідси, Степко.
О, який вітер зірвався! Він шматує хмари, що низько повзуть над містом, і витрушує з них густу мряку. Хлопець міцно пригортає Степку, і вона відповідає на потиск його руки.
Біля Бессарабки Гайворона раптом зупинив полковник Нарбутов:
— Здрастуйте, Платоне.
— Добрий вечір, Михайле Костянтиновичу… А це подруга моєї сестри, — поспішно відрекомендував Степку і таким жалюгідним здався собі в цю хвилину.
— Заходьте попрощатись, — промовив полковник, — ми виїжджаємо.
— А-а як… Наташа?
— Уже вдома. — Нарбутов механічно козирнув і пішов.
Степка поволі вивільнила свою руку. Тепер вони йшли на відстані. Вже в готелі дівчина, ніби між іншим, запитала:
— А це яка Наташа? Хто вона?
— Дівчина одна…
— Ти з нею гуляєш?
— Ні…
— Ти її любиш?
Платон мовчав.
— До побачення.— Дівочі чобітки застукотіли по сходах.
Платон з холу подзвонив Степці.
— І не приходь, бо я вже роздягнена… Ти краще про Галю подумай, ніж про ту…
— Степко, навіщо ти так?
— І дядько Ничипір каже, що ти на легкий хліб пішов, і… не хочу я з тобою говорити, — ятрять душу злі Степчині слова.— Я ж вірила тобі…
У трубці — часті гудки. Платон вийшов з готелю.
Вдома Гайворона чекала ще одна новина: Васько зібрався їхати зі Степкою додому. Ось у вузлику його нові штани і сорочка, ножик і щоденник.
— Я тільки на свята, а потім приїду… Галя буде рада… Чи нема грошей?
— Є гроші… Добре, поїдеш.— Платон завів будильника на четверту ранку.
На вокзалі Васько довго прощався з братом, а Степка стояла осторонь, підкреслено байдужа і недоступна.
*
Після роботи Платон зразу ж поїхав до Нарбутових, навіть не зайшов додому переодягнутись.
— Привіт робітничому класу! — зустріла його Наталка.— Роздягайся, мий руки, і будемо обідати.
— Я не голодний, Наташо.
— Тоді будемо чекати, поки з'явиться мій гусар з мамою… Як ти змінився! Схуд!.. Пережив багато, мені мама розповідала… А чого ти брата не взяв з собою?
— Він до сестри в село поїхав… А як ти, Наташо?
— Порядок у танкових військах! Ти що робиш?
— Їжджу на фургоні, вставляю замки…
— Я теж хотіла б їздити на фургоні.— Наталка провела Платона у свою кімнату.— Я ніколи нічого не робила фізично, і тому, мені здається, болять мої руки… Мені хочеться стомитись від праці. Я хотіла б носити каміння.
— Тобі й так тяжко.
— Не треба про це…
— Куди ви переїжджаєте, Наташо?
— Батька переводять до Вінниці. Ми з мамою звикли. Сьогодні тут, завтра — там… Кочівники…
— І… скоро?
— Через тиждень…
— Ми не будемо з тобою бачитись?
— Не знаю. Напевне, ні…
— Але як же я без тебе?.. Чому не написала мені?..
— Я написала…
— Але то неправда, Наташо!
— Правда, і вона зветься — мітральний стеноз з важкою декомпенсацією… Дуже солідно звучить…
— Тебе вилікують…
— Хм, розкажи мені краще про…
— Наташо, я мушу знати все, я люблю тебе,— Платон взяв дівчину за плечі,— чуєш, я люблю тебе…
— Ти мені порвеш кофтинку…
Але Платон не чув нічого, він підхопив Наталку на руки, цілував щоки, губи…
— Ти моя, я люблю тебе!
— Ти божевільний,— шептала Наталка, пригортаючись усім тілом до Платона. Вона відчула, що може знепритомніти,— пусти, пусти…
— Наташко, ти любиш мене? Скажи…
— Пусти, пусти…
Платон опустив Наталку на підлогу, вона обсмикнула спідничку і вийшла до іншої кімнати.
— Куди ти, Наташо?
— Я зараз повернусь. Чого ти так злякано дивишся? Ніякої трагедії не сталось, просто ти повідривав мені гудзики на ліфчику…
Цей нарочитий тон, приземлені слова народжуються в дівчини свідомо, це — самозахист. Все, що сталось хвилину тому, треба звести до вияву грубих інстинктів.
…Вона не має права бути в полоні своїх почуттів. Не може підкоритись їм, бо тоді вона не зможе жити без Гайворона. Це добре, що вони виїжджають. Наталка повернулася спокійна.
— Ти мені так нічого й не скажеш? Не любиш?
— Не треба про це говорити, Платоне. Ми будемо з тобою друзями, у відпустку ти приїжджатимеш до нас у Вінницю… Добре? — говорила, ніби з хлопчиком, якого треба заспокоїти.
— Значить, я можу йти?
— Можеш…
Платон мовчки надягнув пальто і, не прощаючись, вийшов…
*
Нарешті прийшли свята. Не треба роз'їжджати на тому чортовому фургоні і вставляти замки. Ой, і набридли ж ці замки Платонові! Кожен власник малометражних апартаментів, як тільки вселяється, зразу ж шукає найхимернішого замка, щоб ні в кого такого не було. Замки виписують з Риги, з Томська, з Камчатки, – просять знайомих привезти з-за кордону. До тендітних дверцят пригвинчують по два, а то й по три, наче це не квартири, а сейфи. Платон пригадує, що у них вдома ніколи не було замка, до дверей приставляли коромисло — знак, що в хаті нікого нема.
Після останньої зустрічі з Наталкою Гайворонові нікуди не хотілось іти. Він сидів, зачинившись у своїй кімнаті, читав Джека Лондона або лежав і думав про неї. Правда, хлопця частенько тривожила Явдоха. До неї приходили гості, і Платон обов'язково повинен був сидіти за столом. Їли і пили багато, потім співали жалісних пісень.
На третій день свят Гайворон подзвонив Наташі. До телефону підійшла Ольга Аркадіївна.
— Наташа спить. Я б вас запросила, але в хаті таке твориться! Так, завтра виїжджаємо… Ми з Наташкою їдемо поїздом о другій дня…
Залишивши Митрофана і Шурку десь на Борщагівці, Платон приїхав на вокзал. До відходу поїзда зосталось десять хвилин. У вікні м'якого вагона він побачив Наташу.
— Я думала, що ти не прийдеш…
— Ти напишеш мені, Наташо?
— Так…
«Громадяни пасажири, до відходу поїзда номер…» — хриплять репродуктори…
— Я тебе люблю. Я тебе всюди знайду, Наташо…
З купе вийшла Ольга Аркадіївна:
— Здрастуйте, Платоне.
— Добрий день.
«Чого вона вийшла?» — думає хлопець.
— Наташо…
«Громадяни пасажири, по-оїзд но-омер…»
— Платоне, іди…
— Не любиш? — Платон нахилився до обличчя Наталки.
«Громадяни пасажир-ри, по-о-оїзд…» Свисток.
— Платоне, ти дуже хороший… я… Так усе погано у нас з тобою…
Чах-чах, ч-чу-чу…
— Платоне, ви не встигнете! — крикнула Ольга Аркадіївна.
Наташа провела Платона в тамбур, він поцілував її і вискочив з вагона… О люди, навіщо ви повигадували поїзди, які забирають коханих?
*
У школах розпочалися заняття, а Васька нема. Незабаром Гайворон отримав листа:
«Здрастуй, Платоне! Пише тобі твій брат Василь. Повідомляю, що я більше не приїду. Коли я приїхав, то наша сестра Галя плакала і ще плаче. Вона рубала дрова і поранила собі ногу. І вона боїться сама ночувати в хаті, а зі мною їй веселіше, і ми будемо жити вдвох. Я буду вчитися на п'ятірки і на четвірки, а трійку хіба що схоплю з російської мови, бо не знаю, де пишеться м'який знак, а де не пишеться. Їсти у нас є що, дядько Ничипір намолов борошна і нам приніс. Юхим купив нову гармошку. А так усе по-старому. Ти за нас не журися, а живи. Привітів тобі ніхто не передавав, бо я нікому не казав, що пишу тобі. А ти передай привіт усім хлопцям з нашого двору, а найбільший — Льоні з дев'ятої квартири і тьоті Дусі. Скажи їй, що то я розбив синю чашку, щоб вона знала хто. У школі скажи, що Василь Гайворон зостався в селі, бо таке положеніє.