Платон нечутно підійшов до Наталки і, коли та нагнулась, підхопив дружину на руки. Вона зойкнула від несподіванки і міцно пригорнулась до чоловіка. Платонів чуб лоскотав її обличчя, потріскані губи шепотіли:
— Люблю, люблю…
— І я…
— Що тобі снилось?
— Я не знаю… Може, ти… Боже мій, ти весь у солярці. Давай під душ!
Душем іменувалася стара бочка, яку прикотив з поля Васько і встановив на стовпцях. Бочка велика, відер на тридцять, але завжди була повна — Васькова гвардія старалась… Любителі голубого екрана товклись біля воріт уже зранку, хоча малий Гайворон усіх попереджував, що денні передачі бувають лише об одинадцятій годині. Кілька вицвілих проти сонця голівок і зараз виднілись біля перелазу.
Поки Платон купався, Наталка приготувала сніданок та розбудила Васька. Він зробив зарядку і теж метнувся під душ. Брати сміялись, плескали один одного по плечах, розкидаючи навколо срібні водограї. Потім стройовим кроком промаршували в садок, до столика, і відрапортували Наталці:
— Гайворони з'явились за вашим наказом!
— Вільно! — скомандувала жінка, і всі сіли за стіл.
Вперше за останні дні Васько бачив брата таким веселим. «Як добре, коли ото люди веселі»,— думає хлопець. І Наталка якоюсь іншою стала, вся ніби світилась. От коли б так завжди було, бо дуже Васько не любить отих злих, малозрозумілих для нього розмов між Платоном і Наталкою, які він уже не раз чув. Правда, Наталка більше мовчить, а Платон уже як почне, то спинитись не може і все питає. Якщо любить, то чому не хоче розписуватись, а як ні, то чого приїхала. Дивак цей Платон. Васько ж сам чув, як Наталка сказала, що любить, так ні, не вірить… Чого йому ще треба?
Платон подякував, обняв дружину і поцілував. Васько низько опустив голову, намагаючись не дивитись на них: хай собі цілуються, як їм хочеться. Бо Васько в поцілунках, наприклад, не знаходить ніякого смаку. Якось у класі, коли вони з Лесею чергували, Васько поцілував її за дошкою в підборіддя. І нічого. Тільки синяк довго тримався, бо Леся вдарила його шматком крейди по лобі, ще й нахвалялась розповісти вчительці. Васько дав їй доброго стусана, і таємниця була збережена. Тепер, коли вона приходить дивитись телевізор або в кіно, то намагається сісти біля Васька, але він присягнувся, що краще поцілує Алика Козу, ніж доторкнеться до Лесі.
Сніданок закінчено, зараз Васько помиє посуд і може майнути на всі чотири сторони.
— Ти хіба не будеш спати? — запитала Наталка, побачивши, що Платон одягається.
— Мене чекають хлопці, Наташко, біля комбайнів.
— Всю ніч працював і знову йдеш. Невже без тебе не обійдуться? День і ніч у полі.— У жінки й сліду не лишилося від хорошого настрою.
— Треба. Розумієш, Наташко, трактористи вирішили на час жнив працювати комбайнерами у другу зміну, бо людей не вистачає, а ми за кілька днів машини вивчимо… Сьогодні Ничипір Іванович дасть перший урок.
— Ти будеш, як я зрозуміла, працювати одну зміну на тракторі, а другу — на комбайні? — уточнила Наталка.
— Не тільки я, а й Максим та Юхим. Ти не ображайся — жнива…
— А тобі за це догану не винесуть? — Наталка склала простирадло і забрала подушку.— Чи ти вислужуєшся перед Колядою?
— Я працюю не для Коляди.
— Я знаю, що ти працюєш для народу.
— Умгу.
— А народ тобі нічого не скаже, що ти не поїхав на сесію? — поцікавилась Наталка.
— Я здам екзамени восени. Бачиш, ніколи все. Ну, чого ти, Наташко, злишся? — Платон пригорнув до себе дружину.— Я скоро повернусь, і до вечора ми будемо разом. На річку сходимо.
— Ти вже обіцяв,— махнула рукою.— Що ж, іди…
Знову одна. Навіть хлопчаків під ворітьми нема — кудись повів Васько. Згадала, що досі не відповіла на материн лист. А що писати? Жодного разу Наталка не написала батькам правду — навіщо хвилювати? Вона описувала, як щовечора ходить з Платоном у ліс або катається на човні. Потім вони слухають музику і читають вірші. Кілька разів Платон брав її в поле… А скільки подруг має в Сосонці!
Ольга Аркадіївна писала наївні материнські листи, даючи безліч непотрібних порад, присилала рецепти нових тортів і овочевих рагу, навіть розпорядок дня для Наталки і Платона. Бідолашна мати! Вона не знала, що з тієї пори, як почалася сівба, Платон приходить додому, щоб тільки поспати кілька годин. Не лягає до Наталки в ліжко, бо йому ніколи відмити пилюку, що разом зі смердючою соляркою і автолом в'їлася в пори. Прийде — впаде на тапчан і, не поворухнувшись, проспить до світання. А ці нічні зміни! І отак щодоби.
Минають дні, схожі один на одного, як телеграфні стовпи. Тільки й розради, що тепер вечорами приходять сусіди подивитися телевізійні передачі. Тоді Наталка дізнається про всі сосонські новини. Інколи на годину-другу забігають дівчата — Світлана з подругами, а коли з'являються хлопці, то вони по одній зникають. Якось увечері прийшла й Степка, ніби запитати, чи нема Галини. Наталка запросила її до телевізора, але дівчина відмовилась:
— Я ще й вдома не була, а мене чекають…
На Степці — коротеньке вишневе плаття з срібними ґудзичками і нові туфлі на височенних каблуках. «Каже, що вдома не була, а вирядилась, як на весілля,— подумала Наталка,— точно, прийшла позадаватись обновами». Гостя манірно повернулась і не дуже впевнено подибала в своїх туфликах. Дівчата провели її заздрісними поглядами.
Наталка не сказала Платонові про ці дивні відвідини, хоч була переконана, що саме для нього надягла Степка і нове плаття, і туфлі. Прийшла, щоб нагадати про себе і, може, про свою любов. На що сподівається ця Степка?
…Наталка почула чиїсь кроки і вийшла з хати.
— Комсомольський привіт,— сказав Олег Динька, протягуючи руку.
— Ми до тебе, Наташко,— промовила Світлана.
— Дуже рада, заходьте.— Жінка скинула фартушка, щоб не бути такою буденною.
— Якщо не заперечуєщ, то давай посидимо на лоні природи,— запропонував Динька.
— Давайте на лоні,— погодилась Наталка і провела гостей в садок.
— У вас з Платоном є якісь книжки? — без вступу почав Олег.
— Трохи є,— відповіла Наталка, не дуже розуміючи хлопця.
— А ти можеш їх віддати нам у тимчасове користування? — без зайвої дипломатії запитав Динька.
— Ми бібліотеку збираємо, — пояснила Світлана,— бо в сільській дуже мало книжок. Коляда тільки на брошури гроші дає.
— А твій батько лише на плакати,— не стерпів Олег.— Отака в нас культура, Наталко.
— Ходімо, я покажу вам книжки.— Господиня провела Олега й Світлану в кімнату.
— Замучить мене цей Підігрітий,— скаржився Динька.— Приїхав з наради і заходився: давай мені ініціативу! Щодня давай йому ініціативу.
— Яку ініціативу? — спитала Наталка.
— Каже, щоб була в селі агітація і пропаганда. Ми з Іваном Івановичем Лісняком уже тиждень ночами лозунги пишемо. А оце викликав, наказав організувати пересувні бібліотеки і розносити книжки та газети по хатах.— Динька забрав з полиць всі книжки.— То я тепер не знаю, чи мені в сільраді щось робити, чи бігати по бригадах… Ти, Наталко, хоч допоможи Світлані попереписувати ці книжки, а я вже тоді покличу хлопців— і хай носять.
— Я допоможу,— погодилась жінка.
— Довіку не забуду,— приклав руку до грудей Динька.— До речі, ти комсомолка?
— Колись була, ще в школі…
— Ми тебе знову приймемо,— пообіцяв Олег.— Це нічого, що ти замужем… Будеш читати лекції про дружбу і любов…
— У тебе теж є досвід,— зауважила між іншим Світлана.
— Дівчата, з честю виконаємо вказівку товариша Підігрітого! — вигукнув Динька і підхопив в'язку книжок.
У сільраді на столах, на підлозі і на підвіконнях лежали купи книг, з обшарпаними палітурками і зовсім нові, ще ніким не прочитані.
— Дівчата, якщо ви дасте раду оцим скарбам людської мислі, запишете кожну книжечку, а потім з них укомплектуєте шість бібліотечок, то вас не забудуть нащадки, і я потисну ваші руки. Бажаю успіху, а сам лечу складати зведення і думати над новою ініціативою.— Динько налив у засохлу чорнильницю води, помахав рукою і зник.
Через кілька годин під стінами вишикувались рівненькі рядочки книг. Динька приніс печива, цукерок і дві пляшки лимонаду.