І. Касумов, Г. Сеїдбейлі
НА ДАЛЕКИХ БЕРЕГАХ
Повість
© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Художнє оформлення О. Л. ГУБОВА
Переклад М. СИДОРЕНКА
Переклад здійснено за виданням: И. Касумов, Г. Сеидбейли. На дальних берегах. Повесть. Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1954.
Пам'яті славного сина азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде присвячується ця книга.
Автори.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Одного зимового дня в неділю вулицями Трієста плентався дідусь з пом'ятим відром і квачем у руках, його давно не голене обличчя було чорне чи то від бруду, чи від загару й мало флегматичний вираз. Чалапаючи в подертих черевиках по сніговій сльоті, старий звернув на вулицю Святого Якоба в робітничому кварталі і, облюбувавши один з мурів, зупинився перед ним; опустив квач у відро, обмазав клеєм вологе каміння й наліпив на ньому оголошення, в якому італійською і німецькою мовами сповіщалося мешканців Трієста про те, що за спіймання партизана під кличкою Михайло встановлюється грошова винагорода в сто тисяч німецьких марок.
Біля оголошення зібрався натовп, залунали здивовані вигуки:
— Сто тисяч! Ого!..
— Так, чималенько…
— Ну й молодець же цей Михайло!
— Сто тисяч на вулиці не валяються. Мабуть, він залив їм за шкуру сала.
— Бач, як розщедрились!
Старий окинув усіх байдужим поглядом і рушив далі. Оголошення з'явилися на кожній вулиці; вони були на оградах, на стовбурах дерев, на стінах міських будинків і на ґратчастих огорожах скверів, на вітринах спустілих магазинів і на вікнах поодиноких трамваїв, у порту і навіть серед руїн стародавнього амфітеатру.
Трієстинці читали оголошення і намагались уявити зовнішність таємничого Михайла. Хто він? Звідки? Який із себе? Прикмети, вказані в оголошеннях, були скупі й непевні: «вищий ніж середнього зросту, смаглявий, широкоплечий, припухлі повіки, чорні очі, підборіддя з невеликою ямкою…»
Подекуди оголошення висіли поряд з німецькими воєнними зведеннями, в яких повідомлялося про наступ гітлерівців на Східному фронті, перелічувались захоплені ними міста. А оголошення красномовно свідчило про фальшивість благополуччя, розрекламованого в німецьких зведеннях.
Перед афішним стендом зупинилося двоє прохожих: невисокий чоловік із стомленим обличчям і худий, сутулуватий дідусь. Старий перебіг очима оголошення й посміхнувся:
— М-м… Як ви думаєте, коли націсти… гм… мають такі успіхи на Східному фронті, то чого ж їх лякає жменька партизанів? Ба навіть один цей Михайло?
Чоловік знизав плечима й у тон співбесідникові зауважив:
— Справді, люди вже не знають, чому й вірити: чи їхнім зведенням, чи оголошенням… А от по радіо я чув, що росіяни громлять німців…
Дідусь сторожко озирнувся й прошепотів своєму співбесідникові:
— Чому вірити, кажете?.. Та ось у містечку Сюзанна, де минулого тижня зупинялася на відпочинок дивізія СС, був висаджений у повітря націстський кінотеатр. Кажуть, годин вісім підряд вивозили трупи гітлерівців… Хай-но хтось не повірить цьому…
— Робота Михайла! — чи то з радістю, чи з острахом вигукнув чоловік і знову звів погляд на оголошення. — Та хіба ж знайдеш його за цими прикметами!
— А вам дуже кортить знайти його? — насторожено спитав дідусь.
Чоловік посміхнувся:
— Дуже. — І вже зовсім пошепки додав: — Мені хочеться потиснути йому руку.
До одного з оголошень підійшов чепуристий німецький офіцер з шкіряною сумкою, перекинутою через плече.
Відгорнувши полу шинелі, він вийняв з бокової кишені записну книжку і заходився неквапливо списувати з оголошення прикмети партизана.
— Хочете заробити сто тисяч, пане обер-лейтенант? — пролунав позад нього насмішкуватий голос.
— А чому б і не заробити, лейтенанте, — спокійно, не повертаючи голови, відповів обер-лейтенант. Він закрив книжку, сховав її в кишеню і тільки після цього обернувся до худого, цибатого, як журавель, офіцера, що підійшов до нього.
Той пробубонів здивовано:
— Пробачте, пане обер-лейтенант, як ви дізналися про мій чин?
Обер-лейтенант самовдоволено посміхнувся.
— Тут, — він окинув поглядом вулицю, — треба вміти бачити й спиною. Врахуйте це!