— Скоріше, Мехті!..
— Гаразд, чекай.
Коли Мехті звернув на вулицю, де містилася редакція «Іль-Пікколо», він мимохіть стишив ходу. На нього чигала нова несподіванка: весь квартал був оточений есесівцями. Мехті хотів повернути назад, але помітив, що праворуч і ліворуч до нього наближаються есесівці. Вони йшли не поспішаючи, наче на прогулянці. Один помилковий рух міг погубити Мехті. За його спиною були ворота великого будинку. Мехті відчував на своїй спині колючі погляди ще кількох есесівців: із воріт за ним стежили. Мехті намацав у кишені рятівну перепустку.
— Що ви тут робите, пане офіцер? — спитав есесівець, який підійшов першим. — З якої частини?.. Куди йдете?..
«Що мені відповідати йому? — гарячково роздумував Мехті, — показати офіцерські документи?.. Але хто знає, що зараз тут відбувається. Почнуть перевіряти, з'ясовувати — тоді каюк. Може, зіграти перед ним роль Жана Крауса, що йде від партизанів?.. Ні, це їх остаточно спантеличить, вони не відчепляться. Краусом можна бути тільки з Шульцом. Єдина надія на перепустку. І нічого не стану пояснювати їм. А раптом вони не зважать на перепустку й вирішать перевірити, що в сумці?.. Ну, тоді — Краус».
— Е, та він, здається, не розуміє по-німецьки, — насмішкувато промовив хтось ззаду, — чи не росіянин це?..
— І сумка збоку!.. Присягаюсь, що в ній не рушник і не зубні щітки!
— Я вас питаю, пане офіцер, з якої ви частини? — суворіше повторив перший есесівець, у чині капітана. Він не зводив очей з сумки Мехті.
— А я не зобов'язаний доповідати вам, пане капітан, — сказав, нарешті, Мехті. — І прошу не затримувати мене. Я, відверто кажучи, дуже стомився…
— Он як?.. — глузливо посміхнувся капітан. — Ви, очевидно, здалека йдете?.. Не журіться, ми вас влаштуємо на відпочинок.
І коротко скомандував:
— Взяти!
Мехті озирнувся. Довкола суцільною стіною стояли есесівці.
— Коли б ви не пошкодували потім, капітане! — Мехті рвучко простягнув йому свою перепустку.
Капітан довго, уважно вивчав перепустку. Мехті чекав.
— Дива, — ледь чутно пробурмотів німець і спитав: — Звідки ж ви йдете?..
— Судячи з вашого чину й посади, ви повинні знати, що на такі запитання не відповідають.
Пояснення, очевидно, задовольнило капітана. Він підніс руку до козирка:
— Все в порядку! Можете йти далі.
Мехті відійшов уже досить далеко, коли, капітан раптом гукнув його:
— Одну хвилинку!
Мехті вдав, що не почув.
Позаду затупотіли кроки, і голос капітана пролунав уже наполегливіше:
— Зачекайте хвилинку!
Мехті зупинився, обернувся на голос. Капітан підійшов до нього з двома есесівцями:
— Я зовсім забув спитати вас, — посміхаючись, сказав капітан, — може, вам хотілося б побачитись із самим паном Шульцом, який підписав вашу перепустку? У вас же, мабуть, є про що розповісти йому?
Мехті зрозумів, що цього негідника йому не так легко позбутися.
— Я і йду до пана Шульца, — відповів Мехті.
— Тоді вам не доведеться далеко ходити. Пан Шульц зараз в «Іль-Пікколо».
Становище дедалі більше ускладнювалося. Мехті вирішив діяти напролом.
— В «Іль-Пікколо»? А я думав, що зможу застати його в гестапо. Я йшов саме туди.
— Не турбуйтеся, вас проведуть до пана Шульца, — капітан обернувся до есесівців, що стояли позад нього. — Проведіть пана офіцера в редакцію!
Мехті мовчки пішов за есесівцями. Так, добре, що він не взяв з собою Васю. Вася був би зараз на заваді. Ну й ускочив же він у халепу!.. Знову зустрітися з Шульцом! Що він йому скаже?.. А що як Шульц не сам, а з ним Карранті?.. Тоді… тоді він стрілятиме!
Ось і «Іль-Пікколо». Біля дверей охорона.
— Далі не проводити? — спитав один з есесівців.
— Не треба.
— Пропустіть пана офіцера! — наказав есесівець охороні. — Він до майора фон-Шульца!
Мехті ввійшов у прохідну й пішов довгим коридором з вогкуватими стінами. За стінами шуміли машини. Мехті не поспішав зустрічатися з Шульцом.
Якщо вже він потрапив в «Іль-Пікколо», треба до кінця використати сприятливу нагоду. В найгіршому випадку, коли Шульц застане його тут, він скаже, що шукав його і заблудив.
Назустріч Мехті пройшла людина в підтяжках, зігнута, наче знак питання. Мабуть, з редакції. Кашляє сухо, курить, жовчне обличчя.
Мехті зупинив його:
— Ви не скажете, де тут убиральня?
— Тільки за цим сюди й прийшли? — жовчно відповів «знак запитання» й пішов геть, бурмочучи щось під ніс. Повз нього процокала каблуками молода жінка з яскраво нафарбованими губами. Теж курить… Груди туго обтягнуті вузьким кольоровим джемпером.