— Пане Шульц! — з відчаєм у голосі сказав Мехті. — В нашому розпорядженні лише сім хвилин! Подумайте ж, коли б я хотів обдурити вас, мені нічого було б приходити сюди!..
— Це так… А що це у вас у сумці?..
— Перевірте: вона порожня. Вибухів у місті мені поки що не довіряють.
— Що ж ви повинні були робити?
— Відвертати увагу!.. Розумієте?.. Знову ж ця гра в кількох Михайлів. Один в одному місці, другий в іншому.
До них підійшли офіцери. Шульц розставив людей по друкарні. Машина гестапо запрацювала на повний хід.
Шульц розумів, що він нічого не втрачає, якщо навіть цей француз і обдурює його. Втекти йому не вдасться: за ним стежитимуть.
— Макс! — знову покликав Шульц. — Майдан вільний?
— Так, пане майор!
— Гаразд. А тепер негайно йдіть на віа Фортуна. Ви знаєте по кого. Він нам може знадобитись.
«Невже по Карранті? подумав Мехті. — От було б добре, коли б він приїхав сюди до вибуху!..» Шульц звернувся до Мехті:
— Ідіть!
Неймовірних зусиль коштувало Мехті в цю хвилину приховати свою радість і хвилювання та прибрати діловитого, заклопотаного вигляду. Він вийшов на спустілий майдан і квапливо попростував темною вулицею.
… У друкарні стояла напружена тиша. Машини були зупинені. Передбачливий Шульц затримав випуск чергового номера газети і звелів лишити полосу для повідомлення про те, що спіймано партизанського розвідника.
Передбачливість Шульца сягала ще далі. Він послав слідом за «французом» двох есесівців, суворо наказавши їм не спускати з нього очей, але так, щоб француз навіть не підозрівав про це.
Шульц був помітно збуджений.
І раптом усе розсипалося на порох.
Карранті, який виявився ще більше підозріливим, терміново подзвонив Шульцу й порадив якнайшвидше залишити друкарню. Він говорив так переконливо, що Шульц мовчки застиг з телефонною трубкою в руці. А опам'ятавшись, вилаяв себе ідіотом і, забувши дати розпорядження про обшук друкарні, перший кинувся тікати довгим коридором до виходу.
Вибух застав Шульца в прохідній. Порівняно з тими, хто лишився в друкарні, він відбувся легко: йому відірвало праву ногу.
… Стоячи в підворітті, Вася бачив, як мимо поквапливо пройшов Мехті. Через кілька секунд у тому ж напрямі подалися два есесівці. Вася вийшов з підворіття і попростував за ними. Есесівці вже наздоганяли Мехті, коли пролунали постріли Васі. Обидва німці впали.
Схопивши автомат убитого, Вася кинувся бігти в тому напрямі, куди пішов Мехті. Повз нього просвистіли дві кулі і з дзенькотом врізалися у вікна будинку навпроти. Вася впав на тротуар і поповз. І тут чиясь дужа рука схопила його за комір шинелі, підняла, потягла за собою в підворіття з високою аркою.
— Живий? — почувся гарячий шепіт Мехті.
— Живий! — відповів Вася.
— Мерщій за мною, не відставай! Що це ти тягнеш?
— Автомат… Тобі…
Мехті взяв із рук Васі автомат, і обидва побігли через прохідний двір до воріт, що виходили на іншу вулицю. Позаду гриміли постріли. Лишатися в дворі не можна було. Але не можна було й вибігти на вулицю: по ній мчали на мотоциклах гітлерівці. Вулиця була вузька, і мотоциклістам доводилось їхати один за одним. Вася й Мехті влипли в стіну поруч з ворітьми. Мотоциклістам, здавалося, не буде кінця-краю. А в дворі вже з'явилася група гестапівців. Треба було щось робити. Коли мимо проїжджав останній мотоцикл, Вася вискочив на вулицю, скочив на мотоцикліста, підім'яв його під себе і кинув на брук: мотоцикл зробив крутий поворот і став упоперек вулиці. Все це було справою однієї секунди. Біля мотоцикла зав'язалася відчайдушна боротьба. Мехті поквапився на допомогу Васі. Пострілом в упор він порішив гітлерівця.
— В коляску! — крикнув Мехті Васі. Сам він скочив у сідло, схопився за руль, натиснув ножну педаль. Заторохтів, забухикав мотор. Відштовхнувши труп німця, Мехті розвернув мотоцикл і включив швидкість. Решта мотоциклістів, почувши постріли, повернули назад і кинулись слідом за партизанами. З воріт, звідки нещодавно вибігли Мехті й Вася, по них почали стріляти гестапівці.
Вася зручніше вмостився в колясці й у відповідь відкрив огонь по націстах. Різкий, дошкульний вітер шмагав Мехті в обличчя. Одна з ворожих куль збила з нього картуза, швиргонувши його в коляску мотоцикла.
Мехті виїхав на дорогу, що вела в Опчину: цією дорогою віз їх одного разу Сільвіо. Націстам, очевидно, було наказано піймати партизанів живцем: вони стріляли в колеса мотоцикла. Вася перестав відстрілюватись: треба було берегти патрони…
Ось промелькнув ліворуч знайомий будинок Марти Кобиль, і раптом зовсім стемніло. Тунель!.. Коли вони вирвалися з тунелю, далеко попереду замиготіли фари мотоциклів і грузовиків. Партизанів обходили… Не довго думаючи, Мехті круто повернув праворуч (там був крутий спуск до виноградників), і вони полетіли вниз… Саме полетіли. Колеса мотоцикла іноді ледве торкалися землі; вони підстрибували, знову опускалися на вузьку кам'янисту стежку… Найменша необережність, і мотоцикл зірвався б у безодню. Мехті доводилося гальмувати. Папісти, залишивши нагорі свої мотоцикли, спускалися вниз і вже наздоганяли партизанів.