— Мехті! — вигукнув Вася. — Треба стрибати. Вони вже близько.
— Не можна, Васю! Постарайся затримати їх! Нам би тільки проскочити через виноградники, а там дорога трохи краща.
Вася почав стріляти, серед фашистів зчинилася паніка. Кілька солдатів зірвалося в безодню; деякі почали видиратися на гору; а більшість залягла в нерішучості, не знаючи, переслідувати їм партизанів, чи повернутися назад… Але і в партизанів сталася затримка. Мотоцикл наскочив на велетенський камінь; фара розбилася, мотор заглух, і поки Мехті пробував завести його, націсти опам'яталися і знову кинулись навздогінці за партизанами.
До місця переслідування підоспіли грузовики з автоматниками. Гітлерівці з криком побігли вниз. Підпустивши їх ближче, Вася знову відкрив огонь із свого автомата, і в цей час коляска мотоцикла рвонулася вперед.
— Молодець, Васю! — радісно вигукнув Мехті. — Тримайся міцніше!
Мехті вів. мотоцикл наосліп, без світла. Вони в'їхали уже в виноградники. Дорога тут була грузькою. Почався узвіз…
На горі з'явився грузовик з прожектором. Могутній, сліпучий промінь розпанахав пітьму, швидко намацав самотній мотоцикл, що піднімався схилом високого пагорба. Тепер мотоцикл був на виду в німців; вони почали без пострілів оточувати партизанів. Вася, засліплений світлом прожектора, тимчасово припинив стрільбу. Мехті ж стало легше вести мотоцикл: дорога була яскраво освітлена. Однак грузька дорога не дозволяла розвинути швидкість. Націсти були зовсім близько…
— Стріляй, Васю! — крикнув Мехті.
— Я нічого не бачу! — мало не простогнав Вася.
І раптом він помітив збоку цибатого, довгорукого німця. Той біг майже поруч з мотоциклом і хотів уже стягнути Мехті з сідла.
— Мехті! — крикнув Вася і вперіщив німця прикладом свого автомата з такою силою, що замало сам не вилетів з коляски.
Ще хвилина, й кільце облави зімкнулося б перед партизанами. Тоді загибель була б неминучою… Та ось дорога стала твердішою; виноградники лишилися позаду. Набираючи швидкість, мотоцикл стрімко помчав пагорбом угору. Крики переслідувачів віддалялися; німців уже не було видно. І незабаром, після першого ж повороту, мотоцикл став недосяжний для прожектора. Мехті знову повів мотоцикл навмання, наосліп, але вже на граничній швидкості. Оглушливо ревів мотор.
Зненацька на них почала насуватися з темряви якась чорна маса. Звернути не можна було — вони б полетіли тоді вниз, в ущелину. Мехті пробував гальмувати, але гальма відмовили. Та й яка користь гальмувати при такій швидкості!..
— Стрибай, Васю! — крикнув Мехті.
Але ні Вася, ні він сам не встигли зіскочити. Мотоцикл на повному ходу ввірвався у величезну печеру і врізався в один із бокових виступів. Мехті й Васю кинуло в різні боки. Біля самого входу склепіння печери обвалилося; на Васю й Мехті посипалися зверху пісок, каміння, щебінь…
Мехті впав долілиць; ложе автомата, що висів на шиї, вперлося йому в груди, Мехті перехопило подих. Падіння оглушило юнака, і він не пам'ятав, скільки часу пролежав нерухомо. Свідомість, що, здавалося, жила не в ньому самому, а якось окремо, підказала йому: кінець! Усе в ньому наче заклякло… І здавалося, що він у такому стані вже давно, хоч насправді цей стан тривав лише одну мить. Мехті почув глухий тупіт ніг: сюди бігли націсти… Треба було підвестись, за всяку ціну підвестись і зупинити їх. Вася! Де ж Вася?
Мехті встав, обтрусив з себе пісок. Темно, хоч в око стрель. Він покликав свого друга:
— Васю, де ти? Вони йдуть сюди, ти чуєш?
Він спіткнувся об щось і мало не впав. Це був мотоцикл, що лежав на боці, упоперек входу в печеру. Вася не обзивався. Мехті подався в глиб печери. Вона ставала дедалі вужчою. Та ось стіни її знову роздалися вшир. Очевидно, печера мала другий вихід…
«Невже ж Вася втік?» подумав Мехті, але притьмом одігнав від себе цю думку. Ні, він десь тут, поблизу, і Мехті не піде, доки не розшукає Васю! У цій печері він прийме бій і боротиметься до останньої хвилини. Тримаючи напоготові автомат, Мехті повернувся до входу.